Діаболік - С. Дж. Кінкейд
Хвилину Тайрус дивився на мене, і я не могла зрозуміти вираз його обличчя?
— Ні, — занадто швидко відповіла я.
— У будь-якому випадку, — сказав він, — бабуся може неправильно все зрозуміти. Вона бажає, щоб я був з Елантрою.
— Вона хоче, щоб ти одружився на змії.
— О, Геліоніка, — промовив Тайрус із посмішкою. — Принаймні Елантра добре впишеться в мою родину. Усі справжні політики — гадюки.
Від самої думки про те, що Елантра Пасус стане Імператрицею, я закипіла. Чи радше, Елантра Домітріан. Зазвичай у шлюбі люди беруть прізвище більш могутньої сім’ї. Саме так Салівар Фордайс став Саліваром Домітріаном.
— Як довго ми залишатимемося пліч-о-пліч? — запитала я Тайруса. — Урешті-решт вам доведеться публічно відмовитися від мене, якщо ви хочете піти до неї. Я не можу вічно грати роль Сайдонії фон Імпірінс.
— Але тобі доведеться. Ніхто ніколи не повинен дізнатися, що ти зробила.
— Або що? Вас допитуватимуть, бо ви приховали цей факт?
Він різко повернувся до мене.
— Або ти будеш у небезпеці, — виплюнув він. — Зображати із себе Сенатора — це найвища зрада.
— І що з того?
— Я буду змушений вимагати від Вельмишановного Панства твоєї страти. Переді мною і так постане багато труднощів, коли я створюватиму засади своєї влади в ролі нового Імператора. Я не зможу гарантувати тобі захист, якщо мої союзники виступлять проти тебе.
Я знизала плечима, що тільки ще більше його розпалило. Він примружив очі; загрозливо наблизився до мене, потім, ніби ще раз обдумавши свої дії, відступив на крок назад і зробив глибокий вдих.
— Я не дозволю, щоб із тобою сталося подібне, — хрипко промовив він. — Можливо, ти і не переживаєш за своє життя, але я за тебе боюся.
Наші погляди зустрілися. Тільки два кроки відділяли нас одне від одного. Повітря між нами й тиша навколо раптом стали важкими, ніби наелектризованими.
Це було схоже на ті відчуття, що охопили нас, коли ми відлітали з Люміни, у ті хвилини, коли ми піднялися над пурпуровими хмарами, увірвалися у великий космічний простір і він поцілував мене.
Я глитнула і відвернулася.
Він не розумів однієї простої речі: так чи інакше, мій обман буде розкрито, коли Сайдонія поверне собі статус Сенатора.
Я звелася на ноги, почуваючись дуже нещасною від потреби зберігати секрет. Поки я не зустріла Тайруса, служба Донії була моєю єдиною радістю. Якимось чином він став між нами. Я жадала його так само сильно, як і обурювалася на нього — за те, що він змушував мене відчувати вину та всі переживати інші, раніше незвідані емоції.
— Я буду ще в більшій небезпеці, коли залишуся Сайдонією Імпірінс після того, як Елантра стане вашою Імператрицею.
Його рука схопила мою, і він потягнув мене назад, коли я вже збиралася піти.
— Я ніколи не дозволю Елантрі погрожувати тобі, — тихо, але твердо промовив він. — Ніколи. — Вираз його обличчя був незворушним, і я повірила йому.
Тінь промайнула по залитому сонцем солярію, і ми з Тайрусом подивилися вгору. Купол неба складався з атмосфери, за якою відкривався простір синього зоряного неба. Тим не менше, зараз на горизонті виднілося ще щось...
Це було схоже на великий шматок сміття, що наближався до нас. Він підпливав усе ближче і ближче, доки не набув певної форми: довгої й циліндричної.
Я із жахом зрозуміла, що це було не сміття.
Це була ракета. І вона розірве цей купол на шматки.
Ми з Тайрусом усвідомили це одночасно.
— Біжи, — крикнув Тайрус, але я вже була на ногах, і ми помчали через мирний, ідилічний сад до дверей, за якими відкривався безпечний коридор...
Громовий вибух похитнув світ навколо нас. Коли в кристалічних вікнах відкрилася рвана діра, нас із ревом затопила синя атмосфера й купол розгерметизувався. Сильний вітер збив мене з ніг. Я відчула, як мене відриває від землі...
Його рука схопила мою долоню й потягнула мене вниз. Навколо, у шаленому вихорі кружляли потоки синіх газів і обпалювали мені очі. Я озирнулася і побачила, як блакитне небо витікає в порожнечу простору — у палаючу, надщерблену пробоїну, що утворилася в тому місці, куди вдарила ракета.
— Видихни! — прокричав мені Тайрус, його голос рознісся по вітру. — Видихни все!
Я відчайдушно видихнула все повітря з легенів. Хватка Тайруса ослабла, бо він намагався втриматися за стовбур дерева, за який попередньо схопився, тому я вчепилася в його одяг і видерлася по ньому на дерево. Потім вільною рукою я підтягнула Тайруса, дуже сподіваючись, що дерево достатньо надійно вкоренилося, аби протистояти зовнішньому тиску.
Воно пустило міцні корені.
Вітер стих, коли останні шматки атмосфери вилетіли у відкритий космос, і раптом ми з Тайрусом залишилися в кімнаті без тиску.
Мене охопив жах, коли я усвідомила, що ми оточені холодним космічним простором.
Моє серце почало шалено калатати тоді, як тиск пульсував під моєю шкірою і в очах, а потім я відчула
