Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Мене охопив гнів, але заради Тайруса я не розірвала її на шматки, щоб помститися за зневагу до Сайдонії. Вона просто вимовила її ім’я, а слова безсилі.

— Якщо ти все ще сподіваєшся на мою підтримку, — сказала Сигна, не відводячи від мене очей, — тоді я не хочу більше бачити вашого фарсу із цією річчю.

— Я погоджуся на вашу пропозицію, якщо ви більше ніколи не називатимете Немезіду річчю, — сказав Тайрус тихо, але твердо.

Сигна поглянула на нього.

— О, то ось що між вами відбувається? — її погляд метнувся між нами, ніби її тільки зараз осінило, що ми з Тайрусом справжні партнери. — Який неоднозначний альянс. Справжня прив’язаність до Діаболіка, і вільний Діаболік, що прив’язався до тебе. Як... радикально. Що тобі сказати, Тайрусе, я не можу на це погодитися. Якщо ти дійсно збираєшся коритися моїй волі, то тобі доведеться взяти шлюб із тією дівчиною, яку я виберу для тебе.

— Можна запитати, чому саме Елантра Пасус? — мовив Тайрус.

— Цією Імперією повинні керувати Геліоніки, тому ми не можемо дозволити, щоб Пасуси стали нашими ворогами, — відрізала Сигна. — Я не знаю, хто тобі подобається, Тайрусе. І мені байдуже. Одруження на Елантрі допоможе тобі об’єднатися з правильною фракцією. Майбутнє цієї Галактики залежить від того, чи втримаємо ми владу — і не тільки над Імперією, а й над Вельмишановним Панством. Ми повинні продемонструвати Ексцесам, що вони ніколи не зможуть кинути нам виклик.

— Добре. Нехай це буде Елантра, бабусю. Тепер ми дійшли згоди?

Хвилину Сигна мовчала, а потім сказала Тайрусу:

— Ти дуже швидко про це дізнаєшся.

Я поглянула на Тайруса. Він повільно кивнув, бо, подібно до мене, усвідомив: Сигна ясно дала нам зрозуміти, що наші долі в її руках. І вона поки що не бажає відкривати свої карти й повідомляти нам своє рішення: добре це чи погано.

ОДНІЄЮ З ОСОБЛИВОСТЕЙ характеру Тайруса була здатність зберігати спокій перед обличчям смертельної небезпеки. Лише значно пізніше я побачила в нього прояви фізіологічних реакцій у стані стресу: бліде обличчя або тремтіння в кінцівках.

Він рушив до своєї кімнати на «Олександрії», пробурмотівши щось про уникання вікон, які виходять у відкритий простір. Коли він наливав у келих вина, його широкі плечі виглядали напруженими. Він зробив великий ковток, вилив залишки вина і жбурнув келих у голографічний камін. Коли келих розлетівся на друзки, він обернувся, дивлячись на мене палаючими очима.

— Скажи мені, — голос був спокійним і зовсім не відповідав виразу його обличчя, — чим ти думала? Ми обоє повинні були дихати! Якби люди бабусі прийшли на трохи пізніше, ти померла б!

Я дивилася на нього, дивуючись, як він може запитувати подібне.

— Ви — майбутній Імператор. Я — Діаболік. Ваше життя значно важливіше за моє.

Він не розумів, що я не лише пожертвувала своїм життям, а й відмовилася від Донії. Я зробила це заради нього, і втратила своє право захищати її. А тепер він кричить на мене за це?

— Якби люди Сигни прийшли трохи пізніше, — зауважила я, — ви були б мертвим, і все тому, що відмовилися визнати: інколи жертви неминучі. Моя жертва була неминучою. Я вчинила так, як було краще для нас обох.

— Я сказав тобі не робити цього!

— Ви мені не наказ! Ви не мій господар. Ми — партнери. Я ухвалила рішення, і воно було правильним! Майбутній правитель повинен навчитися жертвувати.

— Жертвувати? — закричав Тайрус. — Я вже приніс свої жертви. Не кажи, ніби я не розумію, що означає жертвувати чимось, — він знову і знову куйовдив своє волосся. — Я пожертвував роками, прикидаючись божевільним. Я пожертвував потребою помсти заради того, щоб прожити достатньо довго й дочекатися змін, необхідних для втілення в життя свого великого плану. Я знаю, що означає йти на жертви!

Він повернувся до мене.

— А щойно я погодився запрягти себе в ярмо й одружитися на дівчині, яку для мене обрала бабуся. Я приніс достатньо жертв. Але на цю жертву я не погоджуюся. Я не стану жертвувати твоїм життям, і ти теж не станеш цього робити! — він підійшов до мене, взяв моє обличчя долонями і з відчаєм зазирнув мені у вічі. — Ти пожертвувала своїм життям заради мене. Я не можу дозволити тобі зробити це знову. Я не переживу, якщо ти знову це зробиш!

Я згадала той несамовитий і божевільний поцілунок у темряві декомпресійній кімнаті, те розділене безумство, коли смерть дихала нам у спину.

Бачиш? — сказав він тоді.

Але я не бачила. Я заплющила очі, і насолоджувалася теплом його рук.

— Отже, ви справді збираєтесь одружитися з Елантрою.

— Так, — відповів він грубо, — здається.

Я відсахнулася від нього.

— Мої вітання, — голос прозвучав різко. — Сподіваюсь, ви проживете багато щасливих років, перш ніж вона вдасться до першої спроби вбити вас.