💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Гендерсон, повелитель дощу - Сол Беллоу

Гендерсон, повелитель дощу - Сол Беллоу

Читаємо онлайн Гендерсон, повелитель дощу - Сол Беллоу
бездумно, ми їй прощаємо. Але якщо за її вчинками стоїть якась теорія, то всі повстають проти неї. Як у випадку з нашим царем. Але він не кривдить мене, чоловіче. Може, воно й здається, що він застосовує проти мене силу, але ти в це не вір. Я рикаю по-звірячому з власного бажання. Якщо в мене поганий вигляд, то тільки тому, що й почуваю я себе зле; мене тіпає лихоманка, мучить запалення в носі й у горлі. (Риніт?) Думаю, якби я попросив, цар дав би мені якісь ліки, але чомусь мені не хочеться казати йому про це.

– Моя твоя не докоряй, пане.

– Зрозумій мене правильно. Нині людство потребує таких хлопців, як цар Дафу, більше, ніж будь-коли. Ми можемо і ми повинні змінитися. Якщо ж ні, то це з біса кепська справа.

– Ажеж, пане.

– Американців вважають за дурнів, але саме вони прагнуть розібратися в цьому. І йдеться не лише про мене. Згадаймо пуритан, і нашу конституцію, і нашу громадянську війну, й бурхливий розвиток капіталізму, й колонізацію Заходу. Всі найбільші наші здобутки та завоювання були зроблені ще до моєї появи на світ. Зосталася тільки найграндіозніша серед проблем – проблема зустрічі зі смертю. І ми повинні якось розв’язати її. І йдеться, повторюю, не лише про мене. Мільйони американців після війни силкувалися спокутувати теперішнє і вгадати майбутнє. Я можу поклястися тобі, Ромілаю, що таких людей, як я, можна зустріти і в Індії, і в Китаї, і в Південній Америці, і в усьому світі. Перед тим, як виїхати з дому, я прочитав у газеті інтерв’ю з учителем фортепіанної музики з Мансі, який поїхав до Бірми і став буддійським ченцем. Тепер ти зрозумів, до чого я веду? Я людина з високо розвиненою духовністю. І саме моєму поколінню американців випало вибиратись у світ у пошуках сенсу життя. Ось у чому причина. А то якого біса забрався б я аж сюди, як ти гадаєш?

– Моя не знай, пане.

– Я не можу змиритися зі смертю моєї душі.

– Моя віруй у Христа, пане.

– Я знаю, але твоя віра не допоможе мені, Ромілаю. І прошу тебе, не. намагайся мене навернути. Я й так у великій тривозі.

– Моя твоя не турбуй.

– Я знаю. Ти став поруч зі мною в пору мого найтяжчого випробування, і хай благословить тебе за це Бог. А я стоятиму поруч царя Дафу, поки він зловить свого батька Гміло. Коли я з кимось дружу, Ромілаю, з мене відданий друг. Я знаю, як то буває, коли людина закопується в себе. Цю науку я затямив добре, хоча навчити мене чогось нелегко. В нашого царя багата уява, я вже тобі казав. Мені хотілося б розкрити його таємницю.

Тоді Ромілаю, розписаний рубцями, що робили його обличчя схожим на осяйну картину (сліди колишнього поганства), з лагідною усмішкою в очах, які променіли світлом, що проникло туди не іззовні (сонячне світло ніколи не пробилося б крізь густий затінок від кучми кучерявого чуба, що нависав над низьким чолом), поцікавився, яку таку таємницю я хочу вивідати в Дафу.

– Розумієш, – сказав я, – мені здається, цей хлопець не знає страху. Поміркуй-но, скільки небезпек чигають на нього, і подивись, як невимушено лежить він на своїй канапі. Правда, ти ніколи цього не бачив. Нагорі в його покоях стоїть стара зелена канапа, що її, певно, привезли туди на слоні років із сотню тому. І як він на ній лежить, Ромілаю! Жінки прислуговують йому, а поруч на столі стоять оті два черепи, якими він перекидався з дівчиною під час дощової церемонії, – череп його батька й череп його діда. Ти одружений, Ромілаю? – запитав я.

– Моя одружений, раз одружений і два одружений. Але тепер у моя один жінка.

– У мене та сама історія. Я маю п’ятьох дітей, з них двоє близнюки, їм по чотири роки. Моя дружина дуже висока.

– Моя шестеро діти.

– Ти за них тривожишся? Африка й досі дикий континент, двох думок тут бути не може. Он я про своїх дітлахів і то весь час думаю, щоб вони, бува, не пішли в ліс і там не заблукали. Нам треба буде завести собаку – великого пса. Хоча ми, мабуть, переселимося до міста. Я мрію вчитися в інституті, Ромілаю. Я напишу своїй жінці листа, а ти доберешся до Бавентаї і здаси його там на пошту. Я обіцяв подарувати тобі джип, чоловіче, і слово моє тверде. Ось папери на машину, я переписав їх на тебе. Я охоче забрав би тебе з собою до Штатів, але в тебе сім’я, і робити цього не варто.

На обличчі в мого супутника не відбилося навіть найменшої радості, коли я сказав про подарунок. Навпаки, воно ще дужче збіглося зморшками, а що я вже добре його вивчив, то сказав:

– К бісу, хлопче, ну чого ти став такий тонкосльозий? Чого плачеш?

– Твоя в біді, пане, – сказав він.

– Та хіба я цього не знаю? Мабуть, я надто впертий, і життя вирішило вжити проти мене суворих заходів. Я звик слухатися лише свого внутрішнього голосу, Ромілаю, – отже, так мені й треба. А що, друже, у мене поганий вигляд?

– Ажеж, у твоя вигляд погана.

– Мої почуття завжди відбивалися в мене на обличчі, – промовив я. – Таким я вродився. Тебе налякала ота жіноча голівка, яку вони нам показали?

– Їхня, мабуть, хоче твоя убий.

– Скидається на те, адже актор з цього Бунама кепський. Дуже-бо він схожий на скорпіона. Але ти не забувай, що я – сунго. Хіба Мумма не захищає мене? Може навіть, моя особа священна. Крім того, їм знадобиться не менше двох душогубів, щоб упоратися з моєю двадцятидводюймовою шиєю. Ха-ха! Не турбуйся за мене, Ромілаю. Як тільки я закінчу справи з царем і допоможу йому зловити свого таточка, я прийду в Бавентаї, і ми там зустрінемося.

– Дай Боже, щоб його лови батька скоріш, – сказав Ромілаю.

Коли я заговорив з царем про Бунама, він засміявся.

– Ось упіймаю Гміло, і я тут – повноправний володар, – сказав він.

– Але ж цей звір і досі полює собі в савані,

Відгуки про книгу Гендерсон, повелитель дощу - Сол Беллоу (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: