Двобій на дні океану - Володимир Наумович Міхановський

Далеко серед безкраїх вод Атлантики загубився маленький клаптик землі – острів Енергії. Останнім часом до нього було прикуто погляди всіх землян, бо саме тут розмістилася штаб-квартира великих робіт, що велися на дні океану.

Щоранку тисячі монтажників опускались у батисферах під воду, безліч роботів снувало по дну, допомагаючи зводити естакаду, монтувати найрозмаїтіших конструкцій ферми, кріпити понтони…

Роботи-будівельники були вузько спеціалізовані: одні виконували роль вантажників, інші займалися монтажем, а ще інші – електрозварюванням. У зв’язку з цим кожен робот був певної форми. Монтажники зовні нагадували велетенських шестиногих комах, носії вантажів скидалися на людей з надміру довгими руками, а зварювальники – на крабів з велетенськими клешнями.

Були тут і вихованці Зеленого містечка. Інститут хоч і вирядив їх на острів Енергії, але не забезпечив бодай найзагальнішою інформацією про те, що відбувається в районі будівництва. Роботи мали самостійно усвідомити весь план гігантської споруди. На це їм відвели чотири доби.

Відштовхуючись чутливими щупальцями, величезні кулі повільно пересувалися по дну від одного робітника до іншого. Локатори роботів вловлювали і фіксували кожен рух своїх повелителів, аналізували їхню поведінку, запам’ятовували все необхідне для подальшої самостійної діяльності…

Відколовшись од інших, Кір поплив уздовж напівзамуленого кабеля. Далеко позаду лишився будівельний майданчик, освітлений потужними прожекторами. Тепер Кір плив у цілковитій темряві. Довелось увімкнути інфразір.

Кабель вивів робота до невеликої споруди, облицьованої товстими свинцевими плитами. Після детального дослідження Кір зрозумів, що перед ним – Головний Акумулятор, енергетичне серце всієї будови.

Зверху над Кіром промайнула чиясь тінь. Що це? Робот нашорошився. З підводним царством він був обізнаний погано, і великий електричний скат напочатку збентежив його.

Тим часом загадкова істота, незважаючи на Кіра, повільно кружляла над акумулятором, її, мабуть, щось вабило до цієї споруди. Осмілівши, вона сильно тицьнулась у стінку.

«Порушення роботи акумулятора може призвести до нещастя, станеться вибух, загинуть сотні людей, – відзначив Кір. – Треба негайно відігнати небезпечне створіння».

Кір не знав, та й не міг знати, що Головний Акумулятор має надійний захист і ската йому боятися нічого.

Робот дістав сигнал небезпеки – і цього було досить. Не думаючи про себе, він кинувся на ворога.

Підпливши до ската, Кір простягнув щупальце. Скат відсахнувся назад. Відтак усе повторилося знову. Збоку це скидалось на гру. Залізне чудовисько обережно наступало. Скат маневрував вичікуючи.

Нарешті роботові поталанило наздогнати ворога. Двоє щупалець обхопили ската, і тієї ж миті Кіра пронизав сильний електричний розряд. Смикнувшись, робот закам’янів. З усіх кінців його тіла до головного мозку полинули тривожні сигнали, сповіщаючи про пошкодження. Сіпнувшись, безсило повисло двоє щупалець. В «очах» – фотоелементах – замигтіли фіолетові кола. Скат зупинився між водоростів і гордовито дивився на ворога.

Отямившись від шоку, Кір силувано озирнувся. Його пронизували якісь химерні відчуття. Людина назвала б це болем і роздратуванням. Кір був по суті беззахисний: він не мав ніяких запобіжників. Та й хто міг подумати, що на океанському дні з роботом може статися така пригода. А потім – нічого йому було відриватися од гурту…

Тьмяна пляма, що мріла між баговиння, поступово набула чітких обрисів – скат! Ледь розпізнавши ворога, Кір знову кинувся у бій.

Скат, що не чекав нападу, на якусь хвилю загаявся. Цього було Кірові досить. Мить – і страшна потвора гарячково забилася в залізних роботових обіймах.

Кір втратив орієнтацію. Все довкола пойняла пітьма. Як у лихоманці пульсував його електронний мозок. Та робот не відпускав ворога.

Обмацуючи слизьке скатове тіло, Кір наткнувся на око і з усієї сили штрикнув у нього металічним пальцем. Скат здригнув і завмер.

Випустивши мертву здобич, Кір, похитуючись, вибрів на чисту воду і повільно попростував назад, до будівельного майданчика…