Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська
− Я чув те, що тобі сказав Ляльковод, там на площі, − продовжує наречений вибивати мене з рівноваги своєю відвертістю. – І змушений визнати, що у цих словах була частка правди. Мікель знає, як все було, і не заперечує, щоб я і тобі розповів, що насправді сталося шістнадцять років тому в йоельську ніч. Я дійсно переслідував свою коханку, що втекла від мене. Але мої мотиви не мали нічого спільного з одержимістю чи навіть бажанням повернути її. Незадовго до цього я дізнався, що вона вирішила позбутися моєї дитини, яку ми до цього погодили залишити. Між нами через це сталася серйозна сварка, у якої виявилося дуже багато свідків. І після цієї сварки Карін справді шукала у мого батька... підтримки, так би мовити. Як я потім дізнався, він не раз натякав їй, що може стати щедрішим покровителем. Зрештою, вона вирішила прийняти цю пропозицію. Коли я з'явився у його особняку, скандал набрав обертів. Така подвійна зрада мене відверто зачепила, а те, що ця дурепа все ще була сповнена рішучості перервати уже далеко не ранню вагітність, мене по-справжньому допекло. Я розлютився, висловивши багато неприємних речей обом. Батько не залишився у боргу. Ну а Карін... її вогняна в буквальному сенсі натура взяла гору. Загалом у матері Мікеля на нервах стався стихійний викид сили. І ми всі мало не загинули в жахливій пожежі, яка за лічені хвилини знищила герцогський маєток. Карін, хоч і намагалася, не зуміла впоратися з тим, що створила. Не вміла ще. Мені ледве вдалось витягти її з вогню. Але батько… на нього впала балка. І коли я за ним повернувся, було вже запізно. Такі травми вже неможливо було зцілити. Якби вогонь був звичайним, ще можна було б щось зробити. А проти магічних опіків практично немає порятунку. Він згорів від магічної лихоманки протягом кількох місяців.
Здається, причини для шоку сьогодні невичерпні.
− Магічний вогонь. Мати Мікеля була…
− Вогняною елементаллю, − замість батька відповідає Мікель. Посміхається такою ж похмурою усмішкою, як у Сенда: − І чому була? Вона й зараз така. Тільки десь на іншому континенті, поряд з іншим… покровителем. І їй до нас немає жодного діла, як і нам до неї.
О боги. А я ще своє походження вважала незвичайним і таким, що викликає у всіх нездоровий інтерес. А тут переді мною сидить живий нащадок драконів разом зі своїм сином від вогняного духа. І як я примудрилася стати частиною цієї незвичайної родини?
− Як бачиш, твій колишній… начальник трохи перекрутив і перебрехав те, що сталося. Втім, такі чутки справді ходять. Як і багато інших, з яких випливає, що я жорстоке чудовисько, котре пожирає дів і немовлят, – криво посміхається Сендоа. − Я відповів на всі твої запитання, душа моя, чи є ще якісь?
− Зараз нічого на думку не спадає, − приголомшено хитаю головою.
На цьому тема колишньої коханки герцога та матері його сина справді себе вичерпує. Про моє минуле Сенд нічого не питає. За що я йому дуже вдячна. Оскільки не впевнена, чи зможу так само відверто говорити при Мікелеві про те, що мене насправді пов'язувало з Ляльководом.
Розмова перетікає на більш безпечні теми. Сенд знову заводить мову про мої перспективи у викладацькій кар'єрі, навіть жартома натякає, що таким чином забезпечить відповідний нагляд за своїм сином, якому з наступного року належить вчитися в тій самій військовій академії. Мікель, звісно, починає обурено пирхати. Звучить також припущення, що Бріенн теж може захотіти здобути вищу освіту. Та й просто побути частиною веселої студентської спільноти, щоб звикнути до звичайного людського життя, перш ніж визначитися, який шлях їй обрати.
Посидівши з нами ще трохи Мікель заявляє, що втомився і дуже хоче нарешті відіспатися, якщо у нас вже все добре і ніхто нікуди більше не тікатиме. Ще раз вітає нас із новим сонцем і з новим роком, і йде до себе.
Залишившись удвох, ми з Сенд деякий час просто мовчимо. Я дивлюсь на язички полум'я у каміні. А він, судячи з моїх відчуттів, дивиться на мене.
− Я справді була його коханкою, − наважуюсь вимовити. Чудово розуміючи, що це може зруйнувати все. Але мій майбутній чоловік має право знати, з ким вирішив пов'язати своє життя. − Спочатку, коли ми тільки познайомилися, Влодек здався мені дуже неприємною людиною. Але потім Бріенн потрапила в біду. Він зголосився допомогти. І поступово проникнув у всі аспекти мого життя. Я була молода, дурна, і просто поступилася йому. Був час, навіть думала, що кохаю. Поки не зрозуміла, що він брехав мені майже в усьому, що постійно маніпулював й робив залежною. Розрив із ним мало не коштував мені життя. Влодеку дуже не сподобалося, що я почала думати своєю головою. Але зрештою… я змогла відстояти якщо не свободу, то хоча б своє тіло. Якщо тебе напружує ця частина мого минулого, подібний зв'язок із Ляльководом… я зрозумію.
− Мене напружує тільки те, що я не знайшов тебе раніше і не убезпечив від усіх покидьків, які зустрічалися тобі в житті. Що не захистив від усіх нещасть. І що не я був тим, у кого ти шукала допомоги, – твердо вимовляє Сенд. Піднімається із крісла. І простягає мені руку. − Ходімо до нас, Мірі. І залишмо минуле минулому. Зараз я хочу вкласти тебе в наше ліжко й палко кохатися. А потім тримати у своїх руках, поки ти спатимеш. Щоб зранку прокинутися з тобою разом. І знову кохатися. Сьогодні. Завтра. І все життя.
