Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

− Хіба могла я відмовитися, коли почула, що на святкову вечерю запрошуєш саме ти? − з ніжністю дивлюся на нього. Потім обводжу поглядом весь освітлений простір біля каміна. − Тут дуже красиво.

− Ми з батьком старалися, − усмішка Мікеля стає ще ширшою. − Ну і тана Грася, − він киває на стіл, що аж гнеться від наїдків. − Вона приготувала все за затвердженим тобою меню. Сподіваюся, ти голодна.

− Страшенно, − зізнаюся, з подивом відзначаючи, що справді вже ледь не бика готова з'їсти.

– Тоді запрошуємо до трапези, – хмикає Сенд.

Двічі просити мене не доводиться, тож незабаром ми вже всі разом сідаємо за святковий стіл. І на деякий час відкладаємо всі розмови, віддаючи належне святковим стравам.

− М-м-м, як же хороше, − з ситою посмішкою відкидаюся на спинку крісла через деякий час. Беру в руки келих із глінтвейном, вдихаючи пряний аромат. – До речі, – підіймаю цей келих, – з новим сонцем вас, дорогі мої чоловіки. Нехай новий рік принесе вам все тільки хороше, залишивши погане в минулому.

− Нам і на старий рік гріх скаржитися. Він тебе в наш дім привів, – посміхається Сендоа. – Ну а в новому…

− Можливо Арджанів нарешті побільшає, − хитро грає бровами Мікель.

− Ти нестерпний, − фиркаю. – Ми з твоїм батьком ще навіть не одружені.

− Ну за цим справа не забариться. Чи не так, батьку?

− Так, − мій майбутній чоловік хижо посміхається. – Я готовий хоч зараз.

− Ти дуже поспішаєш. Дай мені хоча б прийти до тями й розібратися, як жити далі, – дивлюся на нього жалібно.

− Як-як. З нами. В цьому домі. Ну, або якщо сильно захочеш, можемо до столиці перебратися. Але я б віддав перевагу все-таки цьому особняку.

− Проблема не в тому, де ми житимемо, а в тому… Чим мені тепер займатися, Сенде? Ким я тепер буду, окрім як твоєю нареченою, дружиною тощо? Я не знаю… не впевнена, що зможу вести пустий спосіб життя, як більшість бранагільських аристократок. Просто займатись будинком, народжувати тобі спадкоємців. Я не проти дітей. Просто… поки що не можу уявити себе просто матір'ю та дружиною. Боги, ти ж мене герцогинею збираєшся зробити. Я й досі не можу цю думку усвідомити. Ну яка з мене, колишньої шпигунки, герцогиня?

Випаливши всю цю сумбурну тарабарщину, я рвано хапаю повітря ротом, мотаючи головою, щоб хоч якось утихомирити емоції. І з деяким побоюванням дивлюся на нареченого, не знаючи, як він відреагує на мою відвертість.

− Найпрекрасніша герцогиня. І саме моя, – припечатує герцог. − Кохана. Ти вільна займатись, чим заманеться. Ніхто тебе не квапить, зрозумій ти це нарешті. Тобі не обов'язково приймати рішення про свою майбутню діяльність прямо зараз. Розбирайся, думай, визначайся, чого тобі хочеться. Все це чудово можна робити, будучи моєю дружиною. Я тобі навіть поможу.

− Справді?

− Справді. У мене вже навіть ідеї є. Мікель підкинув.

Я кидаю здивований погляд на майбутнього пасинка, який з розчуленим виглядом спостерігає за нами зі свого крісла.

− І які ж? – цікавлюся обережно.

− Ти можеш стати викладачкою. Наприклад, у військовій академії Бранагіля. Або в королівській магічній. Яка тобі більше до вподоби.

− Ти жартуєш?

− Анітрохи.

− Навіть якби у мене не було шпигунського минулого, сама я не закінчувала жодних академій. Нічого крім закритої школи при Таємній канцелярії. Знань та умінь мені дали багато і найрізноманітніших, але сумніваюся, що в академії це оцінять. З якого дива їм брати мене на таку роботу? Це по-перше. А по-друге… у Бранагільській військовій, чи магічній академії я знову опинюся у полі зору короля.

А король може згадати, хто я така. І чекати, що він тоді просто дозволить мені вільно жити й працювати, точно не варто.

− Я ж не пропоную тобі прямо зараз туди влаштовуватися. Для початку виріши для себе, чи ти хочеш цього. Потім підготуєшся як слід. Я розвідаю, що і як. І влітку влаштуєшся. Саме перед новим навчальним роком. І, як мені здається, саме до зміни влади в Бранагілі. А новому королю, певен, дуже знадобляться нові люди у сфері освіти.

− Зміна влади? Тобі щось відомо про це? – приголомшено округляю очі.

− Мені відомо, що Ізідору залишилося недовго. Трон уже хитається під ним і незабаром впаде. Це неминуче, − похмуро посміхається куточком губ Сенд.

Вражена цими словами, я пару хвилин мовчки витріщаюся на нареченого. Втім, як і Мікель. Мабуть, синові герцог ще не говорив нічого подібного.

Чи означає це, що свої висновки він зробив після того, що сталося сьогодні, чи вже точніше вчора? Чи може вся справа в його спілкуванні з Даміаном Волдхардом? Ні для кого не секрет, що той вважає короля Ізідора своїм особистим ворогом і відкрито підтримує герцога Рейнара Ладвіга, який колись був головним претендентом на трон Бранагіля і відповідно конкурентом Ізідора.

− Я довгий час тримався осторонь від політики, − Сенд спокійно відкидається на спинку крісла. Дивиться на нас обох і продовжує, все ще криво посміхаючись: − Але сьогодні мені надали досить вагомі аргументи, щоб переконати відмовитися від нейтралітету і все-таки вибрати, на чиєму боці бути. Звісно, я вибрав ту сторону, яку вважаю правильною. Керуючись не лише власними уподобаннями, а й розумінням того, що буде краще для нашої сім’ї та Бранагіля загалом.

− Рейнара Ладвіга? – уточнюю тихо.

Здається, мої припущення цілком вірні.

− Так. Гадаю, король із нього вийде набагато кращий, ніж Ізідор.

− Наскільки мені відомо, твій батько дотримувався іншої думки, − зауважую обережно. Ні для кого не секрет, що попередній герцог Арджан був прихильником теперішнього монарха, коли захворів його попередник і почалася запекла боротьба за трон.

− Мій батько за своє життя зробив багато помилок, − похмурнішає Сендоа. – Одна з них навіть коштувала йому життя. І мало не коштувала життя моєму синові, – кидає він короткий погляд на Мікеля.

Від почутого я буквально гублюся. Не чекала, що він порушить цю тему зараз.