Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Але тепер це лише питання часу, коли правда стане очевидною. Насправді, достатньо лише одного листа від його нареченої, або її батька, щоб зрозуміти, що до чого.

І, до речі, це справді дивує, чому ця сама наречена досі нічого не написала своєму нареченому про те, що він її не зустрів. Може, з нею якась біда трапилася, поки герцог тут зі мною няньчився?

Хочеться вірити, що хуртовина просто не дала дівчині виїхати з Ґулема, але одних сподівань мало.

Як дізнатися?

— Твоя сова вже якийсь час дуже наполегливо дряпається й стукає у вікно мого кабінету, та ще в деякі. А зараз сидить, набундючившись, на одній з ялинок у парку. Вона в тебе достатньо навчена, щоб її утримувати у приміщенні? – ніби почувши мої думки, цікавиться герцог.

Я навіть на ліжку підводжуся, з хвилюванням ухопившись за його руку.

− Так, − видихаю, широко посміхаючись.

Ось хто мені допоможе.

Насправді Бріенн цілком здатна подбати про себе, і навіть мене забезпечити свіжим м’ясом, якщо це буде потрібно. Хижачка з неї вийшла пречудова. Але зараз мені просто життєво необхідна можливість з нею поспілкуватися. Сестра дуже швидко розвідає, що там із цією Мірілою.

А тоді я вже вирішу, що робити.

Проте від радості я зовсім забула, що на мені надіта лише тонка напівпрозора сорочка. І тепер безсоромно голодним очам герцога відкритий більш інтимний вид, ніж мої губи.

І мені б прикритися одразу. Це непристойно. Ми зовсім не знайомі. Він чужа мені людина, і до того ж заручений. А мені зазвичай не подобаються всі ці липкі, роздягальні чоловічі погляди, вся ця неприємна метушня під назвою постільні розваги...

От тільки цей чоловік дивиться на мене так, як ніхто до нього. Як на прекрасний витвір мистецтва і бажану жінку водночас. У його відвертому захопленні й замилуванні немає бруду, а бажання настільки природне і неприховане, що не викликає відторгнення. І я несвідомо вагаюся, відчуваючи, як моя кров запалюється такою незвичною для мене млістю. Я дозволяю собі на мить відчути себе бажаною жінкою, а не красивою лялькою, яку мріють трахнути всі ці огидні хтиві бовдури під впливом мого проклятого дару.

Немов заворожений, герцог підіймає руку й обводить кісточками пальців контур моїх грудей. Ледве торкаючись крізь тонку батистову тканину. Як пером проводить. Шанобливо й побожно. Як би дивно це не звучало в подібній ситуації. 

І я почуваюся завороженою. Навіть дихання затримую, вбираючи серцем цю невагому ласку.

− Я хочу тебе намалювати, − вимовляє хрипко. − Ти дозволиш?

− Зараз? − хочеться мені запитати, але голос хрипко зривається. І цей звук миттєво руйнує дивну чуттєву атмосферу, що виникла між нами. Протвережуючи.

Тихо видихнувши, я різко натягую на себе ковдру, ховаючись за нею по самий ніс.

− Ні, коли тобі стане легше, − зморгнувши, хитає головою герцог. − Давай, спершу продовжимо лікування. Я в цій справі непрофесіонал, але дещо можу. Лягай рівно, так щоб тобі було зручно.

Він навіть допомагає мені, тримаючи під лопатки. І відчуття його гарячої долоні розливається приємним теплом по всьому хребту, поки не влягається гарячим тремтливим клубочком внизу живота.

Випроставшись під ковдрою, я з цікавістю спостерігаю, як герцог розстібає манжети й закочує рукави, оголюючи жилаві смагляві передпліччя. У нього й руки гарні. Відразу видно, що сильні та вмілі. Напевно, саме у таких руках може бути добре.

Шкода тільки, що такі чоловіки, таким, як я, не дістаються. Такі чоловіки одружуються з усілякими Мірілами…

Випадкова думка, що залетіла в мою трохи одурманену свідомість, настільки мене приголомшує, що я не відразу звертаю увагу на його наступні дії. Але тут на моєму лобі з’являється чоловіча долоня, яка практично закриває очі. А друга опиняється на горлі, викликаючи неприємне відчуття безпорадності.

Смикнувшись, я хапаюся за міцне зап'ястя. Тіло напружується, готуючись давати відсіч.

− Не бійся. Я не завдам шкоди, – схиляється до мене той, кого я взагалі-то маю побоюватися. Але доводиться довіритись.

Гаразд, нехай лікує. Лікував же до цього.

Дихання вирівнюється, напруга поступово спадає. Від чоловічих долонь поширюється цілюще тепло, забираючи біль і ломоту в тілі.

І тільки коли герцог прибирає свої руки, я розумію, що настільки розслабилася, що навіть задрімала під час цього лікування.

− Спробуй зараз щось сказати, − вимогливо дивиться на мене мій «лікар».

− Я хочу побачитися зі своєю совою, − відразу видаю я перше, що спадає на думку. Хрипко і дуже тихо, але цілком розбірливо і без зривів.

− З совою? А що ще ти хочеш? – брови герцога іронічно підіймаються.

− Чистий одяг, − посміхаюся якомога чарівніше.

− Може, тебе ще й на вечерю в трапезну внизу запросити? – мружиться господар будинку.

− А чому ні? Якщо я одягнуся тепло, мені це не зашкодить. Навпаки, в русі хвороба проходить швидше.

− Хм. Дивне твердження для тендітної напівфеї, − в очах герцога тепер жевріє справжнісінький подив, а я розумію, що ступінь моєї халепи став ще значно глибший. Невже його наречена ще й напівфея? А я зможу вдати настільки легковажне створіння?

І знову виникає питання, чи маю я це робити? Ох, Бріен, як же ти мені потрібна.

− Чому? Вся радість життя в русі, − невинно кліпаю очима, знову збиваючи чоловіка з пантелику.

А це може бути дуже кумедно.

− Справді? – звучить, сповнене сумнівів. − Добре. Якщо до сьогоднішнього вечора тобі не стане гірше, я запрошую тебе приєднатися до нас за вечерею. Заодно познайомлю тебе з твоїм майбутнім пасинком.

Oу. Очевидно, це про нього вранці розповідала тана Родіка. От тільки про те, що у герцога є син, я до цього взагалі нічого не знала, як і про те, що мій гостинний рятівник уже колись був одружений? Як так? Може, син позашлюбний?

Але на цьому наша  розмова майже закінчується, і мені не вдається дізнатися більше нічого нового. Напоївши мене зіллями й відварами, герцог дає мені цілу купу рекомендацій і йде. Пообіцявши при цьому не лише впустити мою сову в дім, але й особисто принести її до моєї кімнати.