Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Якби мої вікна не були щільно завішані, я впевнена, що Бріенн вже сама знайшла б мене. Але так ще краще.

Проходить напевно близько години, і двері знову відчиняються. На порозі з'являється вже така знайома чоловіча постать, а на руці герцога, затягнутій в шкіряну рукавичку, сидить моя Бріенн. Яка відразу, змахнувши крилами, перелітає до мене на ліжко. Обдавши мене запахом зимового лісу, хвої та морозу. У свідомість миттю вривається хвиля думообразів та чужих емоцій.

Хвилювалася вона, переживала за мене дуже сильно. І трохи сердиться на господаря цього величезного будинку за те, що не пускав так довго.

− Моя ти хороша, − від радості, що можу обійняти сестру, навіть сльози на очі виступають. − Він не знав. Не гнівайся, люба.

Ухкаючи, вона прихоплює дзьобом мою ковдру. Впирається чолом в плече. Всім своїм виглядом демонструючи, як скучила без мене.

Попри всі наші негаразди, ми вкрай рідко з нею надовго розлучаємося.

Але так було не завжди...