Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

З часом мені стало здаватися, що моє перше враження від несподіваного шанувальника було хибне й оманливе. Молода була і дурна. Повелася на гарні улесливі слова та наполегливі залицяння.

Чоловік поводився дуже галантно, проявляв до мене неабияку увагу і всіляко демонстрував серйозність своїх намірів.

А одного разу він випадково застав мене в сльозах. Це сталося після того, як приватний детектив, найнятий матір'ю для пошуку Бріенн, знову прийшов з порожніми руками. Тоді Влодек і випитав у мене, що трапилося, а потім палко обіцяв допомогти. Натомість попросив дати йому шанс і прийняти його залицяння.

Звісно, я погодилася.

Сестру він знайшов за кілька тижнів. От тільки, замість дівчини, приніс до будинку дядька сову, заявивши, що це і є наша Бріенн.

Звісно, ми з мамою спочатку не повірили. Почуте мені здавалося просто неймовірним, нереальним. Жорстоким жартом.

Але в якусь мить Бріенн злетіла з руки Влодека і перелетіла на мамине плече. Почала жалібно клекотати щось своєю пташиною мовою, притискатися, смикати дзьобом волосся, обіймати маму крилами. І чим більше я на неї дивилася, тим сильніше відчувала відчай, що линув від птаха, почуття провини, радість зустрічі, благання про допомогу.

Мені й раніше інколи вдавалося зрозуміти тварин і навіть навіяти їм те, що я хотіла. Але жодної живої істоти я ще не відчувала так гостро.

Немов у якомусь трансі, я покликала сову. Назвала її на ім’я. Бріенн.

Сіра птаха одразу підвела голову і вмить перелетіла до мене на підставлену руку. Вхопилася гострими кігтями, ранячи незахищену шкіру. Але як тільки ми торкнулися одна одної, я вловила чіткі картини, надіслані мені її розумом. Думообрази, як я пізніше почала їх називати.

У них побачила, як Бріенн покидала дядьчин будинок. Відчула і її нерозважливу рішучість, і почуття провини, і цілий спектр інших емоцій. Сумнівів у тому, що це справді сестра, в мене не залишилося. Про що я одразу повідомила заціпенілій від потрясіння та переляку мамі.

Сестра ж, почувши, що я її зрозуміла, ніби збожеволіла, почала бити крилами, ухкати й щось цвіркотіти, сумбурно прокручуючи в голові спогади про всі свої пригоди. Про те, як жебракувала і мало не потрапила в бордель, про те, як потім потрапила в банду злодюжок й волоцюг.

Вона все це мені показувала, а я так само поспішно і плутано переказувала все побачене мамі, зовсім забувши, що ми не одні. Весь цей час нас уважно слухав Влодек.

Ну, і звісно, ​​він дуже зацікавився моєю здатністю розуміти птаха. Довелося коротко пояснити йому, що це мій вроджений дар, отриманий від мого батька, нащадка давно зниклих сатирів.

Про решту я промовчала. Але голова Таємної Канцелярії й так напевно зрозумів, що це не єдиний мій дар.

Ну а потім, звісно, ​​ми спробували дізнатися, що сталося з Бріенн і чому вона стала такою. Поступово вимальовувалася невтішна картина. Зграя волоцюг, у яку потрапила сестра, була не просто кишеньковими злодіями — зазвичай щипачами стають наймолодші члени банди — а більш досвідченими грабіжниками, які займалися своїм промислом у будинках багатіїв. І саме в той час вони отримали наведення про покинутий, занедбаний особняк у передмісті столиці, де нібито мали зберігатися великі багатства.

Ватажок банди, харизматичний хлопець, у якого Бріенн здуру закохалася, вирішив скористатися довірливістю моєї сестри і її теж взяв на цю справу. Щоб, як гарматне м'ясо, послати вперед, задуривши голову юній дурепі відвертими лестощами.

Бріенн через свою недосвідченість потрапила у всі заклинання-пастки, які там тільки були, проклавши тим самим шлях своїм спільникам. І поки вона, як нещасний метелик, борсалася в магічних тенетах, ці нахаби розкрили схованку й залишили мою сестру одну помирати від невідомих магічних ран. Кілька годин вона лежала на підлозі покинутого особняка сама, виючи й звиваючись від болю, думаючи, що ось-ось помре. А потім знепритомніла. Прокинулася вже совою. І кілька днів прожила у цьому особняку, харчуючись мишами.

Такою її й знайшов Влодек, начебто вистеживши цю банду. Вислухавши мій переказ усієї цієї історії, чоловік несподівано знову запевнив нас, що може допомогти. Він сказав, що може дізнатися, де знаходиться власник особняка і, відповідно, автор прокляття, під яке потрапила Бріенн. І подбає, щоб той прокляття зняв. Але, як подяку за допомогу, він тепер попросив у мене дещо інше.

Ляльковод покликав мене на службу до Таємної Канцелярії.

Розписав, наскільки це почесна робота, які приголомшливі перспективи на мене чекають, скільки користі я принесу своєму рідному королівству. А найголовніше − він обіцяв забезпечити нас із мамою та сестрою власним житлом, а мене, після навчання, такою зарплатою, що я б змогла утримувати не лише себе, а й своїх рідних.

У наївної дівчини, що взагалі не ще бачила життя, якою я була тоді, просто не було шансів встояти. Я погодилася майже відразу, хоча мені вистачило розуму запитати про умови нашої нової угоди.

Якби ж я тільки знала, на що підписуюсь.

Але спочатку все здавалося чудовим. Вже наступного дня ми з мамою та совою Бріенн переїхали до нового будинку. Мама все ще продовжувала працювати на дядька, а я пішла вчитися в закриту школу при Таємній Канцелярії, щоб отримати всі необхідні навички.

Наука давалася мені легко. З фізичною підготовкою у мене з дитинства не було жодних проблем, а в школі мої акробатичні навички відточили до досконалості, навчивши на додачу володінню зброєю та безлічі інших корисних речей.

Крім того, мої вроджені магічні здібності, успадковані від обох батьків, нарешті розкрилися на повну, що зробило мене одним із найперспективніших курсантів.

Але потім розпочалися перші завдання.

І ось тут я почала розуміти, як сильно влипла. Щадити нас ніхто й не думав. І дотримуватися хоч якихось понять честі й моралі теж.

Але було вже надто пізно. Я загрузла по саму маківку. Мене тепер пов'язували, по-перше, магічні клятви, а по-друге, моя сім'я.