Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Треба ж, який комплімент. Цікаво, цьому типу хтось казав, що більшість жінок таку зайву прямоту вважали б за грубість? Міг би й не згадувати, що бачив мене майже голою і в такому жалюгідному стані.

Дивно, але сама я раптом ловлю себе на тому, що особисто мені така чесна прямолінійність дивним чином імпонує. Можливо, тільки тому, що не до мене відноситься. Тобто частково до мене, звісно.

Це ж мене він з добрими намірами мацав у непритомному стані. І на мене дивився. Але все, що він там собі навирішував, це точно не про мене. Нехай зі своєю нареченою розбирається.

Зітхнувши, я несвідомо облизую пересохлі губи. І до них в ту ж мить прикипає чоловічий погляд. Темніє буквально на очах.

У повітрі між нами відчутно згущується напруга.

На мене часто дивляться з пожадливою хтивістю. Мені здавалося, що я вже давно звикла до цього і навчилася не звертати уваги й не реагувати. Тоді, чому саме зараз щось усередині млосно стискається, а щоки обпалює давно забутим відчуттям збентеженого рум'янцю? Не інакше, як жар знову піднімається.

− Я пришлю до тебе Родіку, − видає герцог розсіяно. − Вона допоможе тобі поснідати й в усьому іншому. Але, Мірі, з ліжка без крайньої потреби не вставай. Я планую за сьогоднішній день тебе вилікувати. І буду дуже незадоволений, якщо ти зведеш мою працю нанівець.

З цими словами він випростується і, неохоче відірвавши погляд від моїх губ, відвертається, щоб піти.

− І ще одне, − оглядається через плече. − Можеш звертатися до мене на ім'я. Сенд. Коли повернеться голос, звісно.

І йде, залишаючи мене в повній розгубленості від цієї ситуації й власної дурної реакції.