Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська
Міріам
Біль стукає прямо у скронях барабанним дробом. Просто нестерпно. Але зате, я приходжу нарешті до тями, виринаючи з в'язкої трясовини важкої млості і якихось каламутних неприємних снів.
Мляво ворухнувшись, розумію, що лежу на м'якому матраці, щільно закутана в ковдри. Спітніла, наче після лихоманки. М'язи неприємно ломить. А горло болить так, що страшно навіть ковтнути. Здається, я захворіла. Тільки цього не вистачало.
Що зі мною сталося? Останнє, що я пам'ятаю, це жорстка хватка чоловічих рук, і те, як мене затягли в сідло, обіцявши відвезти в Ґулем. А перед цим я сама не знаю, на якій упертості вдавала бадьорість і рішучість самостійно вибратися з лісу.
Не сподобався мені цей уїдливий тип. Вибісив. І просити в нього чогось страшно не хотілося. Та й стан був такий, що розсудливо мислити вже не виходило.
Припустивши, що незнайомець, який зняв мене з дерева, приїхав з боку дороги, я просто рушила в тому напрямку.
Щоправда, дуже швидко зрозуміла, що переоцінила свої сили. І вже готова була переступити через свою гордість, таки попросивши допомоги. Але все вирішили за мене, позбавивши цим необхідності наступати собі на горло.
А потім я, здається, знепритомніла. Яка ганьба.
І куди ж мене привіз мій несподіваний рятівник? Швидше за все, у Ґулем, у готель. Або до гулемського лікаря.
Треба вибиратися з цього кокона ковдр і розбиратися із ситуацією, до якої сама себе так безглуздо довела. Сподіваюся, я не дуже довго тут валяюсь. Часу на такі дурниці в мене просто немає. Треба терміново продумати новий план, якось добути нового коня і спробувати знову.
Однак варто мені висунути ніс і скуйовджену маківку з-під ковдри, і я на якийсь час забуваю про все, здивовано розглядаючи величезну розкішну спальню, в яку мене невідомо як занесло. Це точно не готель. І навряд чи дім лікаря.
Багаті меблі з червоного дерева з дорогою вишитою, або шкіряною оббивкою, пишні килими, камін із золоченими статуетками на полиці, гобелени й картини, розкішні портьєри, ліпнина та майстерне різьблення... І безліч інших деталей і дрібничок, що видають заможність дому, в який я зненацька потрапила.
У голові тепер набатом стукає справжнісінька тривога. Куди мене привезли та навіщо?
І ніби у відповідь на мої думки двері спальні безшумно відчиняються, пропускаючи невисоку літню жінку з тацею. Вона не у форменій сукні, але багато чого видає в ній прислугу. І строгість вбрання, і білий накрохмалений чепець, з-під якого вибилася пара сивих кучериків, і такий же білосніжний фартух, і вивірена спритність, з якою незнайомка справляється зі своєю ношею.
Кинувши швидкий погляд на ліжко, вона помічає, що я не сплю і розпливається у доброзичливій посмішці.
− О, ви прокинулися, лаері. Яке щастя! А я вже переживати почала. Як ви почуваєтеся?
Зробивши над собою зусилля, я все-таки ковтаю давку грудку в горлі. Точніше намагаюся. Але це настільки боляче, що сльози виступають на очах.
Скривившись, намагаюся сказати хоч щось, але замість слів з губ зривається сипкий ледь чутний хрип.
− О, бідолашна. Не мучте себе, дитинко. Герцог попередив, що ви, очевидно, горло зірвали, крім того, що сильно застудилися.
Герцог? Який ще герцог? У мене від несподіванки буквально щелепа відвисає, і очі стають, як у сови. На думку спадає лише один кандидат у герцоги, який мені зустрівся. І лише один варіант, яким саме герцогом він може бути. О боги, за що ви так зі мною?
− А наш лікар, як на зло, якраз поїхав за закупівлями й не встиг повернутися до хуртовини, − продовжує теркотіти незнайомка, розкладаючи тацю на ліжковому столику. Потім іде до вбиральні, проваджуючи бубоніти вже звідти: − Тепер невідомо коли буде. Доведеться лікувати вас без магії, травами, притираннями та тими зіллями, що є. Але ви не переймайтеся. Наш герцог трохи розуміється на цілительстві й весь вечір просидів з вами вчора, збиваючи жар. Он ви сьогодні вже яка бадьора. І горлечко ваше вилікуємо, дайте тільки час. Головне, що на легені не пішло.
Здається, я все-таки мала рацію. І моїм рятівником справді виявився сам таємничий самітник Сендоа Арджан. От не дарма він мені не сподобався… хоча з іншого боку він сам лікував мене, жар збивав. І взагалі до свого дому привіз. Неоднозначний тип. Як відкриє рота, так і стукнути хочеться. А як доходить до дій, то не такий уже й поганий. Про нього різне говорять, здебільшого не дуже добре. Але чи мені не знати ціну таким ось пустим пліткам?
Втім, яка мені різниця, що він там із себе представляє? Подякую й одразу заберуся звідси.
Якось вибравшись з-під ковдр, я ступаю босими ступнями на прохолодну підлогу. Потім обережно встаю. У тілі неприємна млявість, але жити можна. Моя коротка сорочка і довгі до колін панталони, хоч і несвіжі, просякнуті потом, але досі на мені, що мене дуже радує. Отже, догола ніхто не роздягав. Хоча переодягнутися у свіже тепер дуже хочеться.
Подивившись на завішане щільними портьєрами вікно, я чогось іду до нього. Дуже сильно тягне подивитися, що там зовні.
− Що це ви надумали, лаері Міріло? − сплескує руками моя жаліслива співрозмовниця. І перш ніж я встигаю відреагувати на чуже ім'я, наздоганяє мене та накидає на плечі халат. Допомагає просунути руки в рукави. − Ось візьміть, не можна вам мерзнути. І капці зараз знайду, і шкарпетки в'язані.
Вона знову прямує до гардероба, беручись там щось дуже старанно шукати. А я тепер забуваю про вікно і напружено ловлю кожне її слово.
Щось те, що відбувається мені все менше і менше подобається.
− Ви вже вибачте, що до вашого приїзду нічого не готово до пуття. Вчора молодий лорд знову в чомусь там прорахувався, у його лабораторії стався вибух, усе було заповнене димом і чадом. Добре, що в нашому особняку всюди скло... як це називається... заговорене та вибухотривке. Ох і сердився герцог, ох і дивився. Кров у жилах стигла. А юному Мікелю хоч би що. Весь у батька. Той також був таким. Так ось, про що це я? Не знали ми, що наречена нашого герцога у гості їде. От поки він вас не привіз і не сказав, хто ви, навіть не здогадувалися. Тож, ви не подумайте, ми не зі зла не готувалися зустрічати майбутню господиню. Всі домашні вам дуже раді. Цьому будинку давно потрібна дбайлива жіноча рука. І нашим господарям, старшому та молодшому, теж. Хороші вони у нас. Хоч і з важкими характерами обидва. О, ось вони, знайшла нарешті.
