Юджи - Ірина Муза
- Може, це поки що складно для вас, Ніколь, можу повторити окремими елементами... - запропонував Еліот і, як я й думала, він подумав, що для мене це надто складно. А я була трохи розгублена зараз...
- Ні, все гаразд...тільки щось не пам'ятаю як там було, так? - я продовжувала прокручувати у своїй голові слова, що почула, а пальці рук створили жести. Біля моїх ніг з'явився вир води, поруч близько п'яти каменів стали будиночком, вирва з вітру була схожа зараз на смерч, і вогонь, язики полум'я горіли і не поширювалися вище призначеного рівня, - чоловіки шоковано дивилися на мене в усі очі, і я знову змусила себе відволіктися від думок у голові.
- Що? - не зрозуміла я їхні серйозні обличчя.
- Просто... а ви впевнені, що вам ще потрібно вчити контролювати стихію, помойму ви і без нас добре справляєтеся. - Уперше почула голос Лічія.
- Упевнена. Я хочу знати грань контролю стихії. Адже поки що не розрізняю, коли контролюю стихію, а коли викликаю її первородний вигляд. Я не знаю повних можливостей кожних зі стихій. Я хочу навчитися поєднувати відразу кілька стихій для якоїсь однієї дії. Хочу розуміти, на що здатна взагалі. І я буду дуже вдячна, якщо ви одразу покажете можливості. - попросила я і нарешті зустріла розуміння в очах чоловіків.
Цілий тиждень Вінс мене практично не чіпав, він чув про мої успіхи і намагався мене не чіпати. Та й я була занадто захоплена процесом пізнання контролю стихії. Вінс сказав правду, ці маги справді сильні, я таке бачила, що досі дивлюся на них із захопленням. Вони досвідчені воїни, і з задоволенням поєднують кілька стихій для якоїсь дії.
Може це, звісно, дуже дивно, але все моє нутро ніби допомагало мені. Я розумію, що звучить це безглуздо, але я справді вчилася зі швидкістю світла, до того ж усі ці вміння мені давалися з вражаючою легкістю, я навіть особливо не замислювалася, не напружувалася.
На те, для чого магам було потрібно максимум зосередженості та контролю, у мене виходило із заплющеними очима та посмішкою на губах. Для мене це було занадто легко... занадто. Це мене лякало з кожним днем все більше і більше.
А я вчора налякала своїх вчителів, коли вони попросили продемонструвати свій так званий контроль на первородною стихією. Здебільшого Архонець найбільше пирхав на мої вміння, йому здавалося, що я прикидаюся, що не відаю про свою силу нічого, бо в мене все чудово виходить, і я його розумію, але його прохання мені одразу не сподобалося. Він вимагав доказів, бо про первородну стихію вони лише в писаннях читали і ніколи не бачили й не чули від людей чи магів підтверджень.
Архонець весь цей час ставився до мене упереджено. Я бачила, що я йому відверто не подобаюся. Він весь час дивився на мене гордовито, грубіянив, забуваючи про те, що я все-таки лейла... На всі мої успіхи, він лише фиркав і злився, а коли у мене щось не виходило, він буквально насолоду отримував, дивився на мене гордовито, нищівно і принижував поглядом. Я, звісно, нічого проти нього не мала, але коли людина так до тебе ставитися, негативні почуття і судження про людину самі з'являються. Я не подобалася йому, а він не подобався мені.
Я була спантеличена, бо не знала, як показати йому первородну стихію, а Архонець продовжував наді мною глузувати, не знаю, може, то той приплив емоцій, про які мені говорив Айрон, але розлютив мене тоді Архонець знатно. Сама не помітила, як очі затуляла біла пелена, руки стиснуті в кулаки, а волосся від вітру потрапляло мені на обличчя. Я дивилася в глузливе обличчя Архонця і бачила в його очах презирство до своєї персони, цілковиту неповагу, недовіру і завищену перевагу. Навколо мага виникло полум'я, що навкруги оточувало його, причому полум'я це було неприродно червоного кольору, навіть я б сказала червоного.
Архонець усміхнувся моїй дії і з урочистою посмішкою на обличчі витягнув руку та стиснув кулак, сподіваючись такою дією загасити полум'я, пам'ятаю так робив Володар, коли гасив пожежу в храмі. Вогонь не слухався Архонеца, він не раз пробував узяти під контроль вогонь, але в нього нічого не вийшло.
Інші маги задіяли вітер і воду, червоне полум'я, що оточило Архонеца, навіть не ворухнулося, а обличчя самого мага у вогні стерло його пихатість, він став серйозним і неодноразово повторював спроби підпорядкувати вогонь, загасити його водою або розвіяти вітром, але йому це нічого не дало, решта магів намагалися допомогти, закликаючи стихії, але вогонь підкорявся лише мені, навіть не ворухнувся. Коли всі чотири маги зневірилися в спробах загасити вогонь, він зник, а Архонець провалився під землю, він опинився у величезній ямі, земля засмоктала його ноги до половини, природно, що й тут його не слухалася стихія землі, Санвей, Лічій і Еліот знову намагалися допомогти, і в них, звісно, це не вийшло. Не знаю чому я згадала свій страх, коли була в підземеллі і втекла в ліс. Здається, так прокидалася моя сила.
Далі Архонець намагався судомно зітхнути, очі почервоніли, як і обличчя, повітря різко покинуло земляну яму, в якій він сидів, і так само швидко повернулося. Я віддалено почула, як він закашлявся. Минуло кілька секунд і яма швидко почала заповнюватися водою, коли вона дійшла до рівня голови, чотиристихійники почали мене кликати на ім'я... Я особисто не люблю такі моменти, коли мій контроль над стихіями переходить межу, адже коли очі застеляють білі пильонові плями, я ніби збоку за собою спостерігаю, і саме зараз я намагалася заспокоїтися, щоб відпустити бідолашного Архонеця.
- Ніколь! - вода дійшла до носа мага, як мене раптом різко схопили за плечі й струснули. Я швидко заморгала і побачила очманілий погляд Вінсента. Маги швидко дістали з ями свого напарника і шоковано втупилися на мене.
