Юджи - Ірина Муза
- Добре, пішли! - погодилася я, взялася за простягнуту руку Олфеї. Дівчинка знову здивувала мене тим, що вільною рукою в повітрі намалювала якийсь візерунок, слідом з'явився портал. Ми разом туди зробили крок.
Опинилися ми на березі океану. Сильний вітер тріпав моє біляве волосся і змусив трохи поїжитися від несподіваної прохолоди. Олфея вирвала свою руку і побігла вперед. Чоловік обернувся і притиснув до себе дівчинку, по-доброму посміхаючись. У цьому чоловікові я розгледіла невідомого мені шатена, що був одним із моїх невдалих наречених. Він ще тоді привернув мою увагу. Поки я повільно до нього підходила, мала змогу добре його роздивитися.
Добре складений чоловік і строгому костюмі для цього часу. Поверх накинутий сюртук. Волосся доглянуте, укладене в жорсткий хвіст ззаду, як у всіх чоловіків цього світу. Шатен, як і багато хто тут чоловіки, гарний. Щойно я підійшла ближче, він чемно схилив переді мною голову і вихопив мою руку для поцілунку.
- Ніколь, як я радий нарешті познайомитися особисто, зовсім недавно мені не випало такої можливості. Сподіваюся, Володар був не надто суворий із вами після того, що сталося? - усміхнувся шатен.
- Ні, все гаразд, а ви... - зробила я паузу, натякаючи, що чекаю, поки він представиться.
- Герцог, у минулому, колись могутнього королівства Мікенії, Вінсент Пітерсон, можна просто Вінс. Я прямий спадкоємець, але це в минулому! - приголомшив мене своїм титулом шатен
- Треба ж, прям герцог... ваша світлість... - згадала я
- Ох залиште, навіть для своїх людей, я просто Вінс зараз. Хоч замок у мене і є... але я власне кликав вас не з цього приводу, Ольфея розповіла, що ви небайдужі до всього того, що зараз відбувається з людьми, тобто мейсорами. Я б дуже хотів заручитися вашою підтримкою і вашою безпосередньою допомогою.
- І ви туди ж! Я вже говорила Орфею, що не завжди розумію, що роблю, та й до того ж я не знаю до кінця свої здібності.
- Я обіцяю вам у цьому допомогти. Допоможу зрозуміти магію, навіть стихії навчу контролювати, але ви обіцяєте мені допомогти, до кінця. - серйозно заявив він
- Допомогти зрозуміти магію, - закинувши голову назад, я злегка розсміялася, але швидко заспокоїлася... ні вже, забудьте, повен двір магів, що поспішали мене навчити, до мене вже приставив Володар... - згадала я останні зустрічі з магом землі і води.
- Ми обидва з вами знаємо, що ви далеко не проста дівчина, Ніколь. У Вас захована величезна сила, і я допоможу вам розкрити всі її грані! - упевнено і чітко вимовив Герцог, а мені чомусь у цю саму хвилину раптом захотілося почути ці слова саме від Дантеріона. Але зараз їх виголосив Вінс. Невпевнено, що погоджуся.
- Я запрошую вас відвідати мій замок і побачити те, що ще залишилося від колишнього великого королівства Мікенії, і, зрозуміло, це велика таємниця, яку я вперше довіряю чужинцеві. Якийсь час вам доведеться погостювати в мене, щоб розібратися в собі й допомогти нам...- я продовжувала вперто мовчати.
- Вас щось тримає тут? Володар, можливо, ви його боїтеся? - припустив він, я насупилася на його слова.
- Нікого я не боюся...- буркнула я, - Як довго я буду відсутня? - і уточнила
- не можу знати, Лейло. Я не всевидющій і не знаю, скільки це займе часу, але якщо ви зараз підете зі мною, всі контакти з усіма знайомими, включно з Володарем, вам доведеться відкласти. Ніхто не повинен знати... про нас..., - і тут я помітила, як Вінс показав свою руку, і я знову побачила досить таки знайомий Сріблястий браслет. Точно такий самий в Олфеї, тільки трохи менший. Вінс і Олфея на деякий час зняли свої браслети, і мене наче жаром облило, гарячий вітер кинувся в обличчя, і я відчула сплетену магію чотирьох стихій у людей, що стоять переді мною. Дивилася зараз на Вінса й Олфея з широко розкритими очима. Здається Данте казав, що вони дуже небезпечні...
Вінс помітив моє замішання і знову одягнув на руку браслет, Ольфея за ним повторила. Увесь цей час дівчинка мовчала і в нашу розмову не втручалася.
- Ви... маги чотирьох стихій? - коли заціпеніння минуло, запитала я майже очевидну річ...
- Швидко ж ви визначили, лейло Ніколь... посміхнувся Вінс, і знову закотив свій рукав, натягнув браслет вище і, опустивши рукав сорочки, повністю поправився.
- Так, і вважайте, що одну з важливих таємниць я вже вам відкрив... Не знаю, що вам розповідали про нас інші маги, і, зокрема, Володар, але, гадаю, буде справедливо знати й нашу правду, - а ось зараз мені стало страшенно цікаво.
- Я помітив, що між вами з Володарем якесь почуття живе, але, запевняю вас, вам краще з ним не зв'язуватися. Та й не послухає він вас, навіть якщо ви й розкажете йому про людей у середині мейсорів, тільки ви здатні допомогти... тому прошу довіритися мені, - він простягнув мені руку, тим самим очікуючи на мою відповідь. А я... що казати то, як вчинити? Я не хочу залишати Володаря, але й тут мене по суті нічого не тримає. Айрон? Ієн, це всі мої знайомі, з якими я спілкувалася понад півтори години.
Що ж... якщо я зможу допомогти, і пізнати свою силу, то чому ні? Довірившись, я простягнула у відповідь руку, Вінс схвально стиснув її і посміхнувся. Браслет тієї ж секунди злетів з його руки і з руки Олфеї. Потік сили запульсував у мага, і я це чітко відчула, він створив портал, і ми впевнено зробили крок через нього, прямо з обриву. Матір Божа. Якби він мене не тримав, і я не знала, що він маг, у житті б йому не довірилася...
Пройшовши через портал, ми опинилися в безкрайньому океані, тільки магія Вінса зараз тримала нас над водою, і він чомусь зволікав. Це потім я зрозуміла, щоб найімовірніше оцінити те, де ми зараз...
У принципі я воду люблю, тільки прозору, світлу, і невелику глибину. Океан же мене лякає. Жах. Я до мозку кісток боюся чорної води, величезних хвиль і бурхливої сили океану. Зараз ми опинилися посеред океану, ні спереду, ні ззаду, ні з боків не видно суші, взагалі нічого, тільки вода, бурхливий океан і шум хвиль. Сильніше стиснула руку Вінса і вхопилася за нього як за рятувальне коло, якби не сукня, то, напевно, застрибнула б на нього й обвила його ногами та руками. Матусі, як же я боюся, це жахливо... чому ми тут?
