Юджи - Ірина Муза

Вінсент зняв свій браслет і одразу ж задіяв міні-портал для зв'язку зі своїми людьми, вони розповіли, що в багатьох родичі вже кілька днів не повертаються додому. Дали приблизні координати, і ми з Вінсентом вирушили туди.

Перших мейсорів ми знайшли у все тому ж Рокшерівському лісі. Тут, як і раніше, холодно, але я більше не тремчу і не мучуся, зараз я почуваюся чудово, тому що змогла змусити магію вогню всередині себе розходитися в кожну клітинку мого тіла. Мені було навіть спекотно довгий час, поки я не навчилася контролювати цей процес і не знайшла оптимальну для себе температуру.

- Он там дивіться, одразу троє! - Вінс схопив мене за руку і тут же шикнувши, відпустив.

- Чому ви така гаряча? - здивувався він, оглядаючи свою долоню.

- Тому що не хочу замерзнути і не люблю холод, - Що тут незрозуміло?

- Оригінально ви використовуєте магію вогню!

- А вам хіба не холодно? Як ви грієтеся? - невже він не використовує магію від холоду?

- Мені терпимо, якщо не проводити тут надто багато часу, то почуваюся я цілком нормально, - знизав плечима та пішов у бік мейсорів, а я здивувалася: дивні тут усе-таки чоловіки.

- Я спробую стримати двох, а ви одного. Потрібно буде їх якось заштовхнути в портал і не потрапити під їхні щупальця, що висмоктують енергію. Будьте обережні, Ніколь! - каже мені напутні слова Вінс і йде першим до мейсорів. Чудовиська його помічають і зриваються в його бік. Маг зводить руки разом і силою вітру двох монстрів зіштовхує стихія, і вони опиняються немов у міцних обіймах одне одного. Відлипнути і звільнитися монстрам не вдається, Вінс стримує їх стихією вітру, а третій мейсор, як і планував Вінс, націлився прямо на мене. А я стала терміново міркувати, як організувати їхнє переміщення в портал, та ще й знерухомити. Підкинула руку вперед, і мейсор завмер на місці, поворухнутися він більше не міг, лише видавав страшні гарчання і намагався поворухнути кінцівками, у нього це не виходило - я прекрасно володіла ситуацією. Озираюся на Вінса і помічаю крапельки поту в нього на скронях. Як видно, йому непросто. І навіть тут розумію, що мені набагато простіше дається магія. Я зробила перше, що спало мені на думку - підняла в повітря відразу трьох чудовиськ і, на деякий час створивши величезну яму під їхніми тілами, опустила їх туди. Земля поглинула мейсорів і стирчащими залишила лише їхні голови. Монстри більше не могли поворухнутися. Зараз вони лякали мене хіба що очима.

І в цей момент на мене здивовано дивився граф.

- Ви робите вражаючі успіхи, я якось не додумався скувати їхнє тіло землею, - сказав Вінс і трохи опустив очі, мабуть, йому було трохи соромно...

- О, це ненадовго. Я просто поки не можу придумати, чим знерухомити їх на час, поки ми стрибатимемо порталами... - замислилася я, - треба буде захопити щось на кшталт ланцюгів, у вас таке знайдеться? - задалася я питанням.

- Знайдеться! - кивнув чоловік і створив портал. Першим пішов Вінсент, я ж витягла чудовиськ із землі та направила в портал, їх там має перехопити мій напарник. Небезпечна операція, а раптом він загальмує? Потрібно поспішати!

Слідом за мейсорами я стрибнула в портал і, як виявилося, дуже вчасно - добре, що монстри були трохи шоковані тим, що відбувається, тому не встигли вчасно відреагувати на напад, я знову зв'язала їх магією, і відкрила портал: океан, острів, темниця. І ось моїх перших бранців доправлено в безпечне місце, вони більше не заподіють шкоди і залишаться живими.

Наступна наша вилазка була вже з ланцюгами. Я йшла, а за мною левітував величезний моток ланцюгів. Наступних, хто потрапив до мене в полон, було четверо. Я швидше зорієнтувалася, підштовхнула чудовиськ в обійми один одному, так у мене вийшли дві пари монстрів, що обіймаються, все це неподобство я обмотала ланцюгом і вже зі спокійною душею направила в портал. Сьогодні ми тричі робили таке складне переміщення і врятували від загибелі десять мейсорів-людей. Думаю, мені потрібно до храму, про який говорив Вінс, можливо, там я знайду відповідь, як допомогти цим нещасним, а поки що постараюся якомога більше врятувати людей.

Цілий тиждень я займаюся таким ось виловом мейсорів, навіть вартових Володаря встигла побачити.

Айрон

Куди поділася ця дівчина, розуму не прикладаю. Данте з розуму сходить. Давно я не бачив його в такому нестабільному, часто нервовому й агресивному стані.

За ці два тижні Володар п'ять разів мало знову не влаштував пожежу. Я ледве зміг його заспокоїти. Він збожеволів через Ніколь. Такого не було вже давно. Хоча ні, таке ще жодного разу з ним не траплялося. Касію я до уваги не беру, тут зовсім інше. Так голову він ще жодного разу не втрачав від жодної жінки.

- Айрон! Ти знайшов її? - знову з'явилися в тронний зал з вартовими, знову прочісували всі ліси й поселення, обидва наші узбережжя були перериті догори дном. Ніде Ніколь не було. Вона немов крізь землю провалилася. Пошуки ускладнює ще й те, що ця лейла з якихось причин зовсім не випромінює магію, неначе в ній немає і сліду магії. Це дуже дивно. Уперше стикаюся з таким, щоб магія так ховалася в людині, складається враження, що вона зовсім і не людина...

- На жаль, мій Володарю. Не можу сказати тобі нічого обнадійливого. Вона немов крізь землю провалилася, - озвучив я свої недавні думки. З боку Володаря знову стало жарко. З кожним разом стримувати його силу стає дедалі важче. У його руках у ту ж секунду спалахує полум'я, він злиться. І він уже не намагається приховувати свої емоції.

- Я що, багато прошу? Скільки вже минуло часу? Чому ви не можете її знайти? - крізь зуби вимовляє Данте, а я кинув косий погляд у бік вартових, і схоже, Володар розуміє мій натяк.

- Вимітайся Ієн, і без новин навіть не смій сюди приходити, спопелю! - шикнув на начальника вартових Володар, і той, збліднувши, відкланявся і поспішив піти, залишивши нас наодинці.

- Ти ж розумієш, Ніколь далеко не звичайна лейла, навіть маг вона незвичайний. Засікти її магію неможливо... Ти й сам розумієш, що ми перерили обидва узбережжя і...