Юджи - Ірина Муза
12
- Я перепрошую, мене трохи занесло! - сказала я і, не дивлячись на магів, швидким кроком залишила місце тренувань. Вінс поспішив за мною. Наздогнати мене він зміг лише на половині шляху до замку.
- Ніколь, зачекай! - Вінс порівнявся зі мною, і шлях до замку ми продовжили повільним кроком.
- Я вражений! Ніколи не думав, що у вас стільки магії. Вогонь... я бачив первородний вогонь, адже так? - я просто кивнула, дивитися на Вінсента я так і не наважилася.
- Це неймовірно! Адже ви також можете підпорядкувати вогонь Володаря! - надихнувся він, а потім різко змовк і опустив очі, - Ні, пробач... гадаю, навіть ви не зможете настільки злитися з цією стихією... він чортів демон! - засмучено заговорив він.
- Ви не переживайте щодо хлопців, вони навпаки вас поважатимуть, як брата... сестру. - намагався підбадьорити мене Вінс.
- Ні, Вінс, вони на мене такими очима дивилися, що тепер шарахатися будуть, як від вогню, - сказала я правду, бо прекрасно це розумію.
- Гадаю, на кілька днів ваші тренування можна відкласти... і відпочинок усім вам не завадить, згодом усе налагодиться... - усе ж трохи заспокоїти мене цим вдалося...
- Я хотів поговорити з вами. Хлопці розповідали, що ваші успіхи вельми вражаючі, і думаю, настав час мені просити у вас допомоги. Я не можу підставляти своїх людей, дозволяючи їм знімати браслети і оголювати перед Мікенією свою енергію чотирьох стихій. Про це швидко дізнається Володар і зробить усе, щоб вбити кожного мага чотиристихійника. Один я вже не справляюся. Мейсори стали розмножуватися швидше, ніж зазвичай, хоч ми і просили, і попереджали людей не ходити в ті місця, але вони все одно з якихось причин ідуть у Рокшерівський ліс, і мейсор, забираючи їхню енергію і силу, перетворює на собі подібного. Напади стали відбуватися в ще двох найближчих поселеннях і лісах, що розділяють їхні кордони. Таким чином їх стає все більше і більше. Володар і його вартові продовжують їх вбивати, я ж, як і раніше, намагаюся врятувати людей. І я не придумав нічого кращого, ніж забирати їх сюди. Я виділив для цього своє підземелля і поки що всіх мейсорів триматиму там. Сподіваюся, ми скоро знайдемо спосіб повернути їм колишню подобу, ну а поки що я намагатимуся врятувати їх від загибелі. Один я вже не справляюся... мені потрібна твоя допомога!
- Чудово, тобто своїх людей вам шкода, а мене послати туди можна? - Схрестивши руки на грудях, я невдоволено свердлила Вінса поглядом.
- Усе не так просто, як вам здається, лейло Ніколь. По-перше, ви й сама знаєте, що ви набагато сильніші за звичайного мага чотирьох стихій. По-друге, Володар і його варта вас не зачеплять і, гадаю, не спробують вас убити, навіть якщо зустрінуться вам на шляху. А по-третє, це теж допомога, за яку я буду вам дуже вдячний, - а цей Вінс не такий уже й простий. Думаю, не варто сліпо вірити всьому, що він говорить, хоч у принципі, він нічого поганого мені не зробив, і мета його блага...
- Що у вас не виходить, навіщо вам потрібна допомога?
- Останнім часом, як я й казав, мейсорів стало набагато більше, вони тепер ходять не поодинці, а по троє, а то й по п'ятеро... у цьому й проблема, поки я магією сковую рухи мейсора, щоб уберегтися й доправити його до порталу, на обрії з'являється ще один або двоє. І мені доводиться захищатися. Я насилу встигаю відкривати портал і переносити їх сюди.
- Чому не взяти, наприклад, Архонца? - так так, я його теж недолюблюю.
- Я вже казав: щойно ми обидва знімемо браслети і використаємо магію, то залишимо за собою магічний слід, його постійно відстежуватимуть і в один прекрасний момент вони дізнаються наше місце розташування - а цього я допустити не можу.
- Коли я зможу потрапити в храм, про який ви говорили? - від моїх слів Вінсент напружився, і це від мене не вислизнуло. Я це відразу помітила.
- Найближчим часом! Жрець ще не давав мені вказівки привести вас до нього. Можливо, він чекає, коли ви себе проявите, - а ось це вже було схоже на виклик...
- Добре. Я поки постараюся вам допомогти... - видала я. Далі до замку ми йшли в мовчанні. Вінсент провів мене до моєї кімнати і гукнув, коли я вже збиралася зачинити двері.
- Ніколь, дозвольте запросити вас сьогодні на вечерю!
- Добре, - погодилася я, все ж нудитися в чотирьох стінах весь вечір і всю ніч мені вже набридло.
- Чудово, тоді я зайду за вами.
Іншу частину дня я ненудно провела. До мене часто тепер після тренувань стала заходити Олфея. Ця дівчинка стала моєю подружкою. Вона прийшла до мене і сьогодні, щойно дізналася, що я вже повернулася. Вона знову жадала дізнатися, як мої успіхи. І я з радістю виклала їй усе. Потрібно ж із кимось ділитися, інакше так і з глузду з'їхати недовго.
На щастя, дівчинка мене в усьому підтримує. Я їй дуже подобаюся. Вона щиро за мене переживає. І я рада такій ось маленькій подрузі...
Увечері за мною зайшов Вінс і ми вирушили вечеряти. У великому залі величезний стіл був накритий на нас двох, кількість їжі мене збентежила, тут її було занадто багато... Якби я не знала, що в цьому світі немає людей, які страждають від нестачі їжі, то неодмінно б обурилася. А так вирішила скромно промовчати... адже я не знаю всіх тутешніх правил і засад.
У залі приглушено горіли свічки, створюючи інтимну напівтемряву. І на столі стояла пара запалених свічників, усе це скидалося на романтичну вечерю.
Бесіда ні про що плавно перейшла на особисте, коли я запитала Вінсента, де мати Олфєї. Він мовчав з хвилину, потім подивившись на мене задумливо, почав свою сумну історію.
Матір Олфеї звали Кассія. Вона також була магом чотирьох стихій. Вийшла заміж за Герцога якраз тоді, коли той, хто оголосив себе Володарем, повною мірою став таким, коли закінчився цей жахливий переворот, що майже завжди буває при зміні влади. І Битви, що ще тривали, були всього лише невдалими спробами магів знайти його слабке місце.
Те, як говорив Вінсент про Касію, дало змогу зробити мені висновок, що він дуже любив цю жінку. Бачу печаль і горе в його очах, минуло вже 9 років, як її немає, а він усе ще сумує. Це було дійсно сильне почуття.
