Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Цього разу мені нічого не снилося.

Але прокинувшись від жахливого гуркоту й оглушливого вибуху, який сколихнув весь будинок, я тепер ніяк не можу втямити, що відбувається і в якому світі я знаходжуся. З серцем, що калатає десь у вухах, вистрибую з ліжка, готуючись дати відсіч навіть демонам підземного світу, якщо доведеться.

Кручуся на місці, злякано і насторожено витріщаючись на всі боки.

Навіть не пам'ятаю, коли загорілося світло.

І все це під схвильований клекіт і ляскання крил збудженої Бріенн.

Але хвилини йдуть. Десь у будинку лунають схвильовані голоси, тупіт ніг, і до мене поступово починає повертатися розуміння, що я все ще в домі герцога Арджана, ще ніч, і цей вибух... це що, знову Мікель?

О боги! А якщо він постраждав?

Наполохана цією страшною думкою, я відразу ж хапаюся за халат і біжу до дверей.

І буквально на порозі стикаюся з кимось дуже великим і твердим, що вибиває з моїх грудей останнє повітря. Лише міцні руки, що хапають мене за плечі, не дають впасти.

− Мірі, куди ти? – чую над головою здивований голос герцога.

− Сенде, там же вибух, − безпорадно дивлюся на нього знизу вгору. Чому він мене не пускає? Чому сам не біжить?

− Так, у Мікеля був ще один невдалий експеримент, — абсолютно спокійно, хоч і трохи похмуро, каже він мені, продовжуючи втримувати мене на місці.

— З самим Мікелем усе гаразд? Він не постраждав?

В очах герцога спалахує подив. І звернений до мене погляд помітно теплішає.

— Та що з ним станеться? Мій син ледь не з колиски захищений від вогню і вибухів. Занадто часто він їх влаштовує, — криво посміхається Сенд. Але побачивши, що це мене не переконало, додає значно серйозніше: − Не хвилюйся, вибух стався на моїх очах. Син показував результати своєї праці. Можу тебе запевнити, що ніхто не постраждав. Крім самого особняка, точніше його захисного контуру. Про це я і прийшов тобі повідомити.

− Мені? – тепер і мій голос звучить набагато спокійніше.

Щоправда, сама я почуваюся трохи настороженою. Чому він одразу вирішив повідомити мені про пошкодження захисної схеми? Теоретично я не мала б мати до цього жодного відношення. Я ж не чіпала захисних заклинань.

− Так, тобі. З усіх людей, присутніх в особняку, тільки про тебе я не знаю, чи володієш ти даром просторової магії. Тому й поспішив про всяк випадок попередити, щоб не використовувала жодних переміщень.

− Що? Чому? − оторопіло видихаю я, абсолютно вибита з колії. І лише через секунду розумію, що своєю реакцією я практично підтвердила, що справді володію просторовою магією. Звісно, в цьому немає нічого ганебного, але я знову від несподіванки засвітила один зі своїх козирів.

Сенд на мить примружує очі, трохи схиливши голову набік.

− Мікель працює над власною формулою парних артефактів переносу, — пояснює він, уважно спостерігаючи за мною. – Схема виходить складна, поки що нестабільна. У разі помилкових розрахунків через різницю магічних потенціалів можуть виникнути значні сплески енергії, що призводить до таких от вибухів. Цей вийшов з-під контролю, і в захисному контурі особняка замкнуло деякі заклинання, які регулюють всю просторову магію в периметрі. І поки я не виправлю пошкоджені компоненти, не можна буде користуватися навіть поштовими скриньками. А спроба відкрити портал може й зовсім закінчитися плачевно.

Його слова оглушливі. Тобто... Як?! Я тепер не зможу звідси вибратися? Хіба що пішки...

Це просто немислимо. Як таке взагалі могло статися? Чому зі мною? Я ж збиралася піти. Мені просто необхідно це зробити.

І як тепер бути?

− І скільки вам знадобиться часу? – розгублено дивлюся на герцога. – Коли ви зможете… полагодити периметр?

− Ще не знаю, − задумливо підтискає губи Сенд. − Не дивився поки детально. Ми з Мікелем вирішили насамперед усіх попередити, щоб ні з ким нічого не сталося. Я, ось, попрямував до тебе, насамперед.

− Дякую, — бурмочу я.

Всі сили я кидаю на те, щоби взяти себе в руки.

Надто вже пронизливий його погляд, надто вже уважний. Він ніби шукає щось у моєму виразі обличчя, в мені... А може, справді шукає? Може це перевірка? Може, вибух не випадковий? Хоча ні, нісенітниця якась. Заради чого йому таке влаштовувати? Щоб дізнатися, чи дійсно я Міріла, не потрібно підривати будинок.

− Ти виглядаєш так, ніби збиралася тікати, а я зруйнував усі твої плани, — підозріло примружує очі об’єкт моїх важких дум. − Злякалася. Занервувала. Що сталося, Мірі? Невже передумала заміж за мене виходити? Вже думаєш, як мене покинути?

То он про що герцог переживає? Знав би він, що справжня Міріла й справді збирається його покинути. І несправжня тим паче.

Навіть шкода бідолаху.

Ледь-ледь.

Навряд чи він сильно засмутиться. Його наречена договірна. А я для нього взагалі ніхто.

− Я злякалася, бо прокинулася від вибуху, − скидаю підборіддя. Самовладання до мене вже практично повернулося. − Це, знаєте, не найприємніший спосіб пробудження. Серце досі з грудей вискакує.

— Серце? − і погляд герцога тут же, наче мимоволі, опускається від мого обличчя нижче.

Звісно, туди, де серце. А також обрамлене мереживом декольте і часто здіймаються груди з прискореним диханням.

Не планувала відвертати його увагу таким чином. Це якось само собою вийшло.

− Мені шкода, що ти злякалася, — хрипко промовляє Сенд. І дивиться. Дивиться на мене так, що мої щоки починають горіти, як у цнотливої дівчини.

Хват його пальців на моїх плечах змінюється, стає на мить жорсткішим, а потім навпаки ніжнішим. І долоні зісковзують на спину. Щоб одна одразу ласкаво накрила лопатки, посилаючи в кров хвилі жару, а друга обхопила талію, притягуючи мене до чоловічого тіла. Дуже збудженого та твердого тіла. Зіниці в зелено-карих очах стають такими великими, що затягують своєю чорнотою майже всю рогівку. Ніздрі герцогського носа здригаються хижо, втягуючи повітря.