Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Уявивши, як пірну з головою в кучугуру, вийшовши з порталу, мимоволі морщуся.

Але хай, чого не зробиш заради наукового інтересу? Метнуся туди й назад.

І все це заради задоволення дістатися до... таємниць однієї зеленоокої відьми.

Чомусь я впевнений, що її таємниці цього варті.

Давно не відчував такого ентузіазму, азарту та передчуття.

− Що це ти робиш, та ще й з таким злорадним виглядом? − цікавиться Мікель, зрозумівши, що я закінчив і мене можна відволікати.

Притулившись плечем до одвірка, він весь цей час мовчки з цікавістю за мною спостерігав.

− Закриваю клітку, щоб жодна пташка не вилетіла без мого відома, − посміхаюся задоволено.

− Ти так залякав вимогами та правилами свою наречену, що вона вже вирішила від тебе втекти? – саркастично скидає він брову.

− Ні. Я дізнався, що помилився і привіз до свого дому не свою наречену. А вона замість того, щоб повідомити мені про це, підіграла і тепер бажає втекти, так і не зізнавшись, хто така насправді.

Ось тепер син по-справжньому здивований.

− Як це ти помилився? − випростується.

— Це довга історія. Потім якось розкажу. У мене до тебе прохання. Можеш організувати ще один вибух? Перед світанком бажано. Я скажу де і коли.

− Навіщо? – у Мікеля навіть очі на лоба лізуть.

— Щоб я міг правдоподібно пояснити, чому в магічному контурі особняка сталося замикання і чому будь-які портальні переміщення у його межах тепер неможливі. Нехай пташка думає, що я досі нічого не знаю. І ні від кого не дізнаюся. Ну й сама вона не зможе втекти й ні з ким зв'язатися.

− Ти ненормальний, − хитає головою син.

− Можливо. Але ти такий самий, тож іди, готуй диверсію.