Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

− Близнюки – цікавий варіант. Щоправда, я чув, що для жінки це досить важко. Тому будь-які. Я не вибагливий, лаері Міріло. Краще у батька спитайте. Я вважаю, що тут йому доцільніше вирішувати.

− Та що ви кажете, − тягну з награною широкою посмішкою, викликавши тим самим підозрілий погляд герцога. — Так, саме він усе вирішить. Звісно. Скажіть мені, лаерде Мікель, навіщо вам брати й сестри? Це досить незвичайне бажання для молодика.

Я мовчу вже про те, що він зараз є єдиним спадкоємцем батька, а брати точно стануть для нього конкурентами й суперниками. Хоча, герцог, як мені вже починає здаватися, батько дуже хороший і, можливо, всім своїм дітям приділятиме однакову кількість уваги й батьківського піклування.

− Можливо. Але не для того, хто виріс в усамітненому особняку, спілкуючись лише з батьком та слугами. Нудно тут. Вважайте це моєю нездійсненою мрією дитинства, яка нарешті може втілитися, − з усмішкою знизує плечима юний статний красень, спрямовуючи погляд темних очей прямо перед собою.

У його інтонаціях немає образи. А ще немає ні натяку на особистість матері, чи будь-яку її присутність у житті сина. Ким вона була? Куди поділася? І не спитаєш. Що як Мірілі це має бути відомо?

— Ви виросли в цьому особняку, лаерде Мікель?

Швидше за все, так, якщо він ріс поруч із батьком. Але про цей особняк та його господаря в Гумелі я не дуже добрі історії чула, лиховісні навіть. Які, щоправда, поки що ніяк не підтвердилися.

− Так, − киває юнак. − А ви, справді, погодилися вийти за мого батька? − вшановуюся ще одного уважного погляду.

− Поки що думаю, − посміхаюся. Все одно вони згодом дізнаються, що я не Міріла, тож можу говорити зараз за себе. – У вашого батька, безперечно, багато переваг, але є й деякі недоліки, з якими мені буде складно ужитися.

− Це які ще? – обурено цікавиться герцог.

Навіть крок уповільнює, стискуючи мене в руках. Ми якраз до сходів майже підійшли. Молодший Арджан, трохи нас обігнавши, теж гальмує, обертаючись із неприхованою цікавістю в очах.

− У мене склалося враження, що ви диктатор і цинік, − знизую плечима. − Хоча ваша прямолінійність мені дивним чином імпонує. Це справді краще за будь-яку, навіть найсолодшу, брехню.

− Я не цинік, я реаліст і прагматик. А щодо того, що диктатор… – пропалює мене важким поглядом не мій майбутній чоловік. − Мікель, я диктатор?

− Є трохи, − хмикає чужий майбутній пасинок.

− Це тому, що я завжди правий, — самовдоволено посміхається Сенд.

Ну так, а як же. Особливо з нареченою ти от аніскілечки не помилився. Оце буде йому щигель по носі, коли він все зрозуміє. Головне, щоб мене тут вже не було.

Мій скепсис не залишається непоміченим, але герцог у відповідь лише поблажливо посміхається, рушаючи далі до сходів, а його син тепер дивиться на мене з відвертим інтересом. Слава богам, хоч не зацікавленим чоловічим, як мені здається.

− У лабораторії наслідки вибуху усунув? − змінює тему розмови господар будинку.

− Не повністю. Але вже можна працювати. Після вечері хочу продовжити експеримент, поки все свіже в пам'яті, − Мікель змінюється буквально на очах. Погляд спалахує непідробним ентузіазмом та натхненням.

− Вночі діти повинні спати, − з підкресленою строгістю повідомляє йому батько.

– От діти нехай і сплять, – не замислюючись, парирує син. – Я ж кажу, тобі терміново потрібен новий об'єкт для задоволення батьківських інстинктів.

А вони тут обидва ще ті жартівники з повними кишенями шпильок. Бідолашна Міріла.

− Загалом, я з вами за столом не затримаюся. Тож можете сміливо планувати романтичне продовження, – підморгує він мені.

Ага, ще б прямим текстом відправив братиків йому робити.

Боги, куди я потрапила?