Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська
Залишок дня неочікувано для мене пролетів досить швидко. Попри те, що я взагалі незвична до такого ледачого проведення часу. Хіба що в дитинстві я могла собі дозволити полежати в ліжку, коли хворіла.
Ми ніколи не мали можливості скористатися послугами сильного цілителя, моя мама теж не володіла цим вкрай корисним даром, тому лікувала наші застуди всякими зіллями, теплом і постільним режимом. Майже як герцог мене зараз.
А потім, у дорослому віці, моє право бути хворою і слабкою якось дуже швидко випарувалося. От я й відвикла зовсім...
Але зараз я не можу нічого змінити. Поки за вікнами співає хуртовина, а мій резерв спустошений, мені доведеться залишатися в цьому будинку. І як би я не тривожилася і не переживала, з цим нічого неможливо вдіяти, хіба що значно збільшити свої проблеми з необережності.
Тож, відправивши Бріенн на розвідку, я свідомо змусила себе розслабитися і просто пливти за течією. Найгірше, що мені загрожує при викритті, це гнів герцога та випровадження з особняка. Адже я нічого протизаконного не зробила, а плутанину він сам створив. Якось викручуся.
Вже завтра я, мабуть, зможу відкрити портал. Перенесусь до Ґулема, там на місці й розберуся, що робити далі. А поки що… можу собі дозволити відчути себе особливою, пестуваною гостею, про яку з такою відповідальністю піклується неймовірно привабливий чоловік.
Прийнявши таке рішення, я із задоволенням провела кілька годин за простим читанням, слухняно попиваючи чаї-настої-зілля, які мені старанно приносили то тана Родіка, то пишнотіла Сара.
Остання, до речі, справді принесла мені чоловічий одяг. І навіть вгадала з розміром.
Жар, судячи з моїх відчуттів, більше так і не підіймався, тому, як тільки час став наближатися до вечері, я взялася готуватися до чергового візиту мого рятівника. Сполоснулася у ванній, привела до ладу волосся, дозволивши собі використовувати дещицю накопиченої магії, щоб його висушити. Після чого остаточно змінила нічну сорочку на брюки, чоловічу сорочку і подовжений жилет. І сіла в крісло читати далі, повністю занурившись у пригоди Сандара-мореплавця.
− Хм, я бачу, ти дуже рішуче налаштована повечеряти разом зі мною сьогодні, − чую оксамитовий голос зі звабливою хрипотою та нотками веселощів.
І як він примудрився увійти так, що я навіть не помітила? Щось надто я розслабилася.
− Хм, ви так гадаєте? А може, я просто страшенно хочу познайомитися з вашим сином? Розповіді про вчорашній вибух мене неймовірно зацікавили. Хочеться якнайшвидше побачити цього талановитого юнака, − підіймаю на герцога очі. Не приховуючи лукавої посмішки.
Ну подобається мені його дражнити. Нічого не можу з собою зробити.
− О, впевнений, Мікель буде дуже задоволений такою увагою до його персони, − криво посміхається герцог. – Але змушений тебе попередити, що мій син зараз перебуває у тому віці, коли молода гаряча кров штовхає на палкі почуття та необдумані дії. Ти − дівчина неймовірно красива і зваблива, закохати в себе недосвідченого молодика тобі напевно не складе жодних труднощів. Але не треба цього робити, Мірі. Мій син мені дуже дорогий, і я не хочу навіть тіні суперництва між нами.
Ну ось тобі й перший ляпас. Цей вже не віднесеш до невідомої Міріли. Цей я, судячи з усього, спровокувала сама, дозволивши герцогу зайве.
Зате, як вчасно. Мізки миттю прочищає від будь-яких романтичних марень. І нагадує, що далі треба триматися осторонь не тільки від сина, а й від батька.
Посмішка сповзає з моїх губ, так само як скочується в нікуди до цієї миті гарний настрій.
− Що ж… Мені, звісно, приємно, що ви вважаєте мене настільки гарною. Але неприємно, що прирівнюєте цей недолік моєї зовнішності до розбещеності. Мабуть, я повечеряю в кімнаті, щоб не вводити нікого у спокусу. Якщо можна.
− Я не це мав на увазі, − хмуриться Сенд. − І що означає «недолік»? Вперше чую, щоб жінка свою красу вважала недоліком? Що за дурниця…
− Ах дурниця? − скидаю підборіддя. − А ви були колись жінкою, яку оцінюють лише за її зовнішністю? Чи сприймають, як річ, яку всі чоловіки хочуть мати? Чи може вас звинувачували у зайвій спокусливості, виправдовуючи свою власну слабкість та нездатність тримати руки при собі? Чи змушували вас почуватися винуватим за те, що ви можете одним своїм виглядом спокусити чийогось недосвідченого сина? Не були? Тоді й не вам судити про дурість. Тим паче після вашого попередження.
Я розумію, що зараз дуже сильно випадаю з тимчасово обраної ролі. Але мене це вже не зупиняє. Я більше не можу терпіти цієї вічної чоловічої зневаги. У всьому в них завжди винувата жінка. І завжди є спосіб мокнути жінку носом в ті недоліки, які їй придумують, щоб улестити свою завищену самооцінку.
Герцог у міру мого полум'яного монологу все більше кам'яніє, буравлячи мене важким поглядом. Похмурим та зосередженим.
Ну точно зараз складе два і два, зрозуміє, що до чого, і пред'явить мені наполовину заслужене звинувачення в обмані.
— Хто наважився при тобі розпускати руки? – раптом цікавиться могильно-моторошним тоном.
− Що? – ошелешено кліпаю я очима.
− Я питаю, хто наважився при тобі розпускати руки? Назви мені імена, прізвища та обставини. Зараз же.
Для кращого ефекту Сенд навіть підходить і, схилившись, спирається на підлокітники мого крісла, нависаючи тепер наді мною.
− Ще чого. Це вас не стосується, – здаю я трохи назад.
Так і підмиває нагадати йому, що він сам мацав мене без дозволу, але там і я була винна. Не треба було чого калюжею розтікатися і про всякі ніжності мріяти. Ніжності це для всяких Міріл. А мені сестру рятувати треба і якось виживати.
− Ти моя наречена. Тож ще як стосується – стоїть на своєму герцог.
− Нічого такого не було. Я це, як аргумент, сказала, − намагаюся ухилитися від відповіді.
− Брешеш, − карбує жорстко. І я по очах бачу, що тільки гірше зробила. Не відчепиться тепер.
− Це було до знайомства з вами, тому точно не ваша справа, − не поступаюся і я.
