Юджи - Ірина Муза

- Я вже казав тобі, маги вогню вмирали в дитинстві або в юності. - перебив хід моїх думок Кадмус

- А що тоді чотиристихійники? Значить вони підкорили вогонь? - намагаюся я зрозуміти.

- Ніхто, до Володаря не зміг підпорядкувати собі вогонь. Кожен маг може лише використовувати свою стихію і то, якщо вона є в безпосередній близькості. Так, наприклад, коли біля чотиристихійника був вогонь, він управлявся з ним. Але Володареві не потрібен осередок вогню, щоб його створити і використовувати. Ті, хто бачив його у ділі, говорили про те, що він сам створює вогонь, він народжується в ньому самому. - треба ж...

- Цікава історія... Значить, ти предок самого Шагіма...- зробила висновки я

- Так, так і є. - задоволено підсумував Кадмус і нарешті замовк. А то моя голова вже просто не витримувала, боліла жахливо і ще ця інформація, що я намагалася запам'ятати, мене просто доконала.

- Одягни свою хустинку, щоб не привертати уваги своїм кольором волосся... ми з тобою трохи погуляємо нашими околицями. - після недовгого мовчання запропонував Кадмус і я залюбки погодилася, мені було цікаво подивитися місто і людей.

Сховала волосся під хусткою і вчасно згадала слова Ірвіна

- Твій батько просив нас почекати з прогулянками...

- Я в курсі, ми будемо недалеко від маєтку, все буде добре! - заспокоїв він мене...

- Добре йдемо. - погодилася я і стала слідувати за Кадмусом. Він продовжував розповідати мені про свій клан, але я його майже не слухала. По-перше, голова все ще давалася взнаки, а по-друге, я в усі очі роздивлялася вулицю і людей, що проходили повз. У них усіх такі гарні вбрання, немов зі старих фільмів і для них це здається повсякденною роботою. Я перевела свій погляд на площу, яку Кадмус уже почав оминати й тягнути мене за собою, але я наче на місці застигла, коли побачила, як на площі по центру лежать три тіла в неприродних позах, зовсім як Кадмус, коли я його знайшла, а над цими тілами гірко плачуть жінки й схиливши голови стоять чоловіки. Я навіть бачила молоду дівчину з немовлям на руках, що гірко плакала, але до тіла не торкалася.

- Кадмус! Що там таке? - не зводячи очей від жахливої картини запитала я

- Ходімо Ніколь, ми все одно нічим не зможемо допомогти! - рівним голосом промовив він і почав тягнути за собою.

- Ні! - я вирвала свою руку і вперто подивилася на нього, - Поясни, будь ласка. Що там сталося? - Кадмус важко зітхнув і відвів мене трохи вбік.

- Ці люди потрапили в таку саму пастку, як і я. Може в них це теж вийшло випадково, а може вони намагалися пробратися на сусідні землі, для наживи. Вони вгадили в магічний ліс, а там їх скувало закляття. Ці бідолахи до завтра не протримаються, адже вони навіть не маги.

- Який жах! Треба якось їм допомогти! - у шоці кажу я

- О повір, те, що їхні тіла доправили сюди, щоб родичі могли їх поховати, вже величезна допомога. Магу повітря потрібні величезні сили, щоб використовувати закляття захисту і левітації, і щоб доставити тіло через портал сюди. Думаю, тут брало участь не менше двох магів повітря. Це, до речі, не вітається радою Верховних. Адже ці бідолахи порушили кордони і закон.

- І що ніхто не може їм допомогти? Вони ж ще живі! - у такому ж шоці озвучую я

- Закляття, яке їх знерухомило, дуже сильне. Тут замішана магія ради і Володаря. Зачарований увесь ліс. Один маг самостійно не зможе зняти закляття, потрібен дозвіл ради та Володаря. Ніхто з них через таку дрібницю не відволікатиметься від магічних справ. До того ж ці люди самі винні, що порушили кордони і закон. Мені теж шкода, але я також ніяк не можу допомогти. - сумно підсумував він.

Жінки продовжували плакати над тілами і мені стало так шкода їх, особливо, коли я помітила біля тіл хлопців - дітей. Дотримуючись свого пориву, я все ж підійшла ближче і мені стало недобре. Я немов через себе відчула горе цих жінок і чоловіків, дітей, що залишилися без батька.

- Ніколь, ходімо! - Кадмус намагався говорити тихо і потягнути мене далі, але я як приклеєна не могла зрушити з місця. Голову знову немов лещатами стиснуло, у мене від такого болю навіть перед очима попливло все і я не одразу змогла їх відкрити. А далі я наче не контролювала себе. Я озирнулася і була в жаху, весь світ навколо мене немов був оповитий нитками різних кольорів, всі ці нитки були переплетені між собою і проходили крізь предмети і будинки, десь виднілися вузлики, але на них я намагалася сейччас не дивитися.

- Ніколь! Ніколь! Ні! Ні! - чула я вдалині голос Кадмуса, але мене він зараз зовсім не хвилював.

Мені знадобилися зусилля, щоб зосередитися на хлопцях, що були переді мною. На моїх очах у такі моменти немов біла пелена була, через неї я бачила все це. Не відчуваючи повного контролю над своїм тілом, я робила кроки вперед. Люди побачивши мене розходилися вбік, а Кадмус не міг мене торкнутися, хоч і намагався, його руку, наче струмом, від мене відкидало.

Перший чоловік мав змучений вигляд, застиг у напівсидячому положенні з вигнутою спиною. Картина моторошна, але я зараз ясно бачила близько п'яти ниток, що оповили тіло чоловіка, змусивши його прийняти саме таку позу, мабуть, зараз ці нитки було видно тільки мені. Як і у випадку Кадмуса, головна, біла нитка зчіплювала всі нитки у чоловіка на грудях, і я ясно бачила білий кінець. Руки самі потягнулися, я немов клубок розв'язала, нитки посипалися, і чоловік нарешті розслабив кінцівки, видав болючий стогін і сіпнувся. У момент мого дотику пальців до нитки, знову стався спалах. До тями чоловік так і не отямився, а я, не гаючи часу, те саме зробила й з рештою двох чоловіків. Білу нитку знаходила швидко і, потягнувши за неї, розв'язувала вузол, і щоразу відбувався цей спалах.

- Ніколь! - Кадмус підлетів до мене і швидко відтягнув мене вбік. А я швидко заплескала очима, оговтуючись.

- Ніколь! З тобою все гаразд? - знову чую стурбований голос Кадмуса, я лише кивнула

- Як ти це зробила? - запитує він, а я й гадки не маю, як і чому. Тому вперто мовчала.