Юджи - Ірина Муза

Дивлюся на Кадмуса, він усе ще насуплений і, мабуть, від чогось незадоволений. Проїхавши так у тиші десь півгодини, я все ж вирішила порушити тривалу тишу між нами.

- Ти злишся на щось? - неголосно запитала я і ніби відірвала від чогось важливого свого супутника, він усе з таким же серйозним поглядом дивився на мене.

- Трохи, але не на тебе, а на стан речей...що мені довелося скористатися послугами тварини. Брати магічну карету я не наважився, це такий візок, що пересувається за допомогою магії стихійника. Зазвичай таким транспортом користуються маги землі або повітря, але в твоєму випадку я не ризикнув світити твоєю унікальністю, раптом на тебе б теж не подіяла і ця магія. Довелося вибрати ось такий ось старовинний спосіб. - спокійно пояснив він, і здається трохи охолоджується. Зараз просто задумливо дивиться у вікно.

- Ти подумала над моєю пропозицією? - раптово поставив він запитання, на яке я, чесно, навіть не знала, як відповісти.

- Подумала, і я, як і раніше, не можу так швидко все вирішити... Мені потрібен час, щоб хоча б просто звикнути до тієї думки, що я тепер в іншому світі... - заплющила очі я, бо далі не вирішила озвучити своє рішення, схоже, Кадмус зрозумів, що я не все сказала.

- И? - вичікувально втупився він на мене.

- І я зовсім не знаю тебе, Кадмус, я не можу так просто взяти і пов'язати своє життя з людиною, яку я знаю лише кілька годин. Я буду дуже вдячна тобі, якщо ти приймеш мене як гостю на якийсь час! - з надією промовила я і мені здалося, що Кадмус занадто довго мовчав.

- Давай так, ти справді погостюєш у мене якийсь час, ми пізнаємо одне одного краще, а потім вирішимо? Що скажеш? - якось недобро блиснули його очі в напівтемряві карети, я злегка посміхнулася і кивнула, гадаю, цього поки що буде достатньо.

Їхали ми так кілька годин, у мене вже навіть попа стала боліти, від такої дороги. Дуже хотілося вже вийти і хоча б розім'яти ноги. Кадмус знову задрімав, а я дивилася через невелике віконце на свій новий світ. Природа тут була наче не зворушена людиною. Красиві пейзажі, що так часто змінювали один одного красою, просто зачаровували, все-таки тут дуже красиво. Схоже я вже почала шукати плюси...

Карате нарешті сповільнилася, Кадмус прокинувся. Я ж сиділа як мишка. Мій супутник злегка поправив своє вбрання і вийшов першим, потім запропонувавши свою допомогу. Я вибралася слідом. Я обімліла, коли побачила невеликий маєток із фонтаном. Усе це більше нагадувало замок, хоч і не такий великий за розміром, але все ж він був по старовинному гарний.

- Прошу! - чемно вказав Кадмус на маєток і пройшов першим. Буквально біля входу на зустріч до нас вибіг чоловік середніх років, одягнений був приблизно так само, як і Кадмус, тільки стиль був суворішим, каштанового кольору волосся, зібране в хвіст ззаду на потилиці. Він був схожий на Кадмуса, я припустила, що це його батько.

- Кадмус, хлопчику мій, як же тобі пощастило. Я думав, що вже не побачу тебе! - Чоловік обійняв Кадмуса й одразу ж відсторонився.

- Батьку, знайомся. Це Ніколь! Вона допомогла мені. - батько Кадмуса нарешті обдарував мене своїм поглядом. Моя сукня також привернула його увагу.

- Ірвін Курвіс, з клану Бронів. Верховний маг повітря другого узбережжя. - у невеликому поклоні чоловік схилив переді мною голову, мені стало ніяково. Він так гарно представився, а я що? Я просто Ніколь! Я навіть не знаю, як представити себе, щоб не здатися неввічливою або грубою.

- Я Ніколь... можна просто Ніколь. - Ірвін більше, ніж раніше, почав сканувати мене своїм проникливим поглядом. Знову з голови до ніг оглянув мене. Потім перевів свій погляд на сина. У цей момент мою хустку поривом вітру кудись віднесло. Моє біле волосся вирвалося на волю і не аби як прикувало погляд Ірвіна до мого волосся.

- О, великий Шигім! - немов вилаявся Ірвін, його очі розширилися в німому подиві, він не зводив свого погляду з моєї голови. Із заціпеніння його вивів голос Кадмуса.

- Ніколь погостює в нас поки що, я потім тобі все поясню. - знайшовся Кадмус і підштовхнув мене до входу в маєток. Якимось чином хустка опинилася в руці в мага і він мені її повернув, я не стала знову її на себе надягати.

Нас зустріли відразу дві дівчини в сірих сукнях до підлоги, з опущеними головами. У них було однаково заколоте волосся ззаду на маківці, мені навіть розрізнити їх було б важко, настільки вони схожі одна на одну. І думаю, що таке було зроблено спеціально.

- Вітаю хазяїне! - обидві схилилися в низькому поклоні для Кадмуса.

- Це Ніколь, проведи її в гостьову кімнату! - Віддав він розпорядження і поспішив піти.

Я навіть запитань ніяких більше не встигла поставити, дівчина-ічіра і мені вклонилася в низькому поклоні.

- Вітаю вас Лейла, прошу йдіть за мною, я покажу ваші покої! - знову я почула тихий голос дівчини і мені здається вони всі спеціально говорять так не голосно.

Ічіра завела мене в простору кімнату з величезним ліжком з бандахілом. Усе це виглядало розкішно навіть для мого часу. Тут одне ліжко затьмарює решту обстановки загалом. Адже крім ліжка тут кілька шаф, вихід на балкон, і я так підозрюю ванна кімната.

- Як тебе звати? - мені хотілося звертатися до дівчини на ім'я, адже прислуга для мене щось неприйнятне, а мені всіх їх шкода, вбрані похмуро і аж надто послужливі.

- Ічіра, нас усіх називають ічірами, щоб пани не обтяжували себе запам'ятовуванням наших імен. - відповіла дівчина і мені в рази сильніше стало шкода її.

- Мені не важко запам'ятати, ти можеш мені сказати своє ім'я.

- Я вже й не пам'ятаю його... дозвольте я допоможу вам переодягнутися і прийняти ванну. - перевела вона тему, а я не потребувала допомоги з такою простою річчю, як переодягнутися і скупатися...

- Не варто обтяжуватися, я й сама впораюся. - рішуче відповіла я, адже я справді не хотіла, щоб ця бідна дівчина прислуговувала мені

- Я вас чимось засмутила? Мені попросити замінити себе на іншу ічіру? - навіть якось ображено запитала дівчина