Юджи - Ірина Муза

- Ні, Кадмус, і мені здається, ти мені щось не договорюєш! - навіть грубо якось відповідаю йому, він шумно видихає повітря через ніс і навіть вираз його обличчя зараз видає його злість. Схоже, моя відмова не входила в його плани.

- Я сказав тобі достатньо! Наші Лейли взагалі не сміють розмовляти з магами в такому тоні. - мені навіть стало страшно зараз від його тону.

- У моєму світі в нас рівноправність! - видаю я

- Безглуздий у тебе був світ. У нашому світі таке неприпустимо. Лейла ніколи не перечить магу, чоловікові, чоловікові... - схоже, розмова наша набирає обертів, і я б зараз із задоволенням подискутувала, але становище моє кепське. І відчуваю, що вже розлютила Кадмуса. Він близько хвилини мовчав, зло свердлячи мене поглядом.

- Завтра вранці я запрошу главу клану для проведення обряду, і роблю я це заради твоєї безпеки. Обміркуй усе ще раз, Ніколь... - Кадмус мовчки провів мене в мою кімнату і залишив зі мною Лі. Весь час, що залишився до вечора, я не виходила зі своєї кімнати, і вечерю мені принесла Лі в кімнату. Вона пішла десь на півгодини, потім з'явилася з якоюсь розшитою сукнею.

- Що це? - уточнила я

- Пан сказав приготувати вас для ранкової церемонії, - опустивши голову вниз, відповіла Лі.

- Якої церемонії? - адже я, як і раніше, не збиралася ставити собі жодної мітки.

- Церемонія привласнення...- неголосно відповіла вона, і я навіть бачила, як щоки її палахкотять, мабуть, їй теж велено збрехати мені на рахунок завтра...

- Заміжжя ти хотіла сказати? - вона розгублено підняла на мене очі

- Пані Лейла, мені не велено вам говорити...- злякано промовила вона

- Не хвилюйся, я сама все дізналася, і хотіла уточнити, ця мітка справді пригнічує жіночу волю? - уточнила я

- Лейли нашої Мікенії, отже, виховуються не норовливими, готовими підкорятися чоловікам. Мітка заміжжя позбавляє волі Лейлу, якої в нас тепер майже немає. Ми звикли до цього і для нас це звична справа. - зашибісь. Я не збираюся ставати безхребетною інфузорією туфелькою. Треба щось придумати. У Кадмуса явно на мене плани, і заміжжя моє з ним, лише початок. Він думає, що я маг чотирьох стихій, але це не так! І як я зрозуміла, він планує використати мене!!! Ні! Потрібно терміново щось придумати!

- Пані, подивіться, яка ця сукня чудова. Ви будете найкрасивішою Лейлою. - намагається відволікти мене Лі, я ж їй не відповіла нічого. Пішла в роздуми.

Чудова в мене перспектива. Прокинулася в чужому світі, врятувала цього гада Кадмуса, і зараз він, думаючи, що я маг, вирішив мене силоміць з собою одружити і якимось чином потім мене використати. Найсумніше в цій історії, що ця чортова магія здатна позбавити мене моєї волі, я буду як безмозка лялька коритися цьому виродку. Ну і перспективки!!!

Я кілька годин ламала голову і вже навіть подумувала звернутися до цього суперсексуального Володаря, але чомусь згадавши його образ, мене затрясло від страху. Він і вабить мене, і відштовхує одночасно. Єдине, що я придумала, це потрібно тікати звідси.

Не хочу я ніякої мітки і, як я зрозуміла, магією вони мені своєю не зможуть нашкодити, спасибі господи за це. А ось мітки цієї я чомусь боюся, а якщо вона на мені все-таки спрацює??? У будь-якому разі, залишається ще груба чоловіча сила, проти якої я так само нічого не зможу зробити, мене можуть просто силоміць потягнути на цей ритуал або що воно там таке.

- Лі! - Лі сиділа дрімала на стільці, її закріпили за мною, я так зрозуміла... це навіть на краще.

- Лі! - ще раз покликала я неголосно Ічіру і вона підскочила і стала вибачатися.

- Вибачте Пані Лейла, вибачте! Прошу не розповідайте Пану, що я заснула! - з болем в очах вимовила вона і мені вкотре стало дуже шкода цих дівчат, рабство якесь.

- Заспокойся Лі, я не збираюся нічого нікому говорити, але мені потрібна твоя допомога! - зовсім тихо промовила я, бо надворі давно ніч і маєток спить... гадаю, це вдалий час.

- Я готова служити вам Лейла! - з готовністю відповіла ічіра.

- Ти маєш допомогти мені втекти звідси.

- Втекти? - у неї від подиву розширилися очі

- Так, втекти! Я не збираюся насильно виходити заміж.

- Але пані, бути Лейлою пана Кадмуса, це велика честь, багато лейлів би вам позаздрили! - не розуміє вона мене... з таким-то життям

- Я з іншого світу, Лі. У нас між жінками й чоловіками рівноправність. У нас немає слуг або як у вас тут називають Ічір... Точніше є, але за це вони отримують платню і в будь-який момент можуть піти. Жінка у нас сама обирає супутника життя, і нормальні сімейні пари мають однакове право голосу, і найчастіше жінка наполегливіша в ухваленні рішень. Для мене все, що відбувається тут - це все дикість, і я не збираюся в чужому світі ставати рабинею чоловіка! Якщо ти мені не допоможеш, я втечу сама! - Лі довго мовчала.

- Якщо дізнаються, що я допомагала, мене і мій рід зашлють у кінець другого узбережжя. На наш рід повісять тавро ганьби, і ніхто з панів не найме нас і, найімовірніше, ми просто помремо з голоду, - після довгого мовчання відповіла Лі, і я навіть розгубилася на якийсь час. Як же шкода мені цих людей.

- Не хвилюйся Лі, я тебе ні до чого не примушую. Просто скажи мені як піти з маєтку непоміченою і все. Я зараз зберуся і піду, а ти вранці сама підеш до Кадмуса і оголосиш про моє зникнення, скажеш, що я була не в гуморі і вигнала тебе, тому ти не побачила, як я пішла. Так адже тебе не запідозрять! - Лі трохи посміхнулася, і я зітхнула спокійно.

- Але дозвольте дати вам пораду, йти краще на світанку. Ніч особливо небезпечна в Мікенії, а ви ще й нічого тут не знаєте, та й узагалі куди ви підете?

- Куди завгодно, подалі від сюди головне... - швидко відповіла я

- Я зберу вам трохи їжі своєї, і зараз раджу вам поспати, хоч кілька годин... - Лі пішла за їжею, а я почала думати, куди мені податися... Адже я справді ні чорта не знаю в цьому світі. Куди йти, куди бігти, а де гарантія, що мене не знайдуть і не схоплять? Байдуже...головне не потрапити на цей чортів ритуал.