Юджи - Ірина Муза

- Що? Ні! Чому ти питаєш? - мене здивувало її запитання

- Якщо ви не потребуєте моїх послуг і не бажаєте, щоб я торкалася до вас... тільки так я розумію вашу відмову... і я прошу пробачити мене, якщо це так, хазяїн буде незадоволений, якщо дізнається, що ви попросили мене на заміну, - дівчина опустила голову, і я встигла помітити її потьмянілий погляд, Боже, їх що, тут б'ють за найменшу провину? Якщо це так, то цей просто жахливо.

- Нічого такого, що ти озвучила, я не відчуваю, просто, якщо ти помітила, я чужоземка і в мене немає таких слухів, для мене це все незвично і, можна сказати, дико. Я просто намагалася бути ввічливою і не хотіла тебе обтяжувати, ми дівчата завжди самі за собою дивимось... - намагаюсь я порозумітися, щоб хоч якось підбадьорити цю ічіру.

- Дивно, Лейлам і пані у всій Мікенії прислуговують ічіри. Ніколи не чула про місця, де немає Ічір, - задумалася дівчина, а потім густо почервонівши, підняла очі на рівень моєї шиї, яка все ще не наважувалася подивитися на моє обличчя, - Ічіри, що служать на кухні, називають мене Лі.

- Чудово... приємно познайомиться Лі. Мене звати Ніколь! І ти можеш подивитися на мене повністю. - Лі зніяковіло посміхнулася і нарешті подивилася на мене повністю. Тільки от побачивши мій колір волосся в неї було здивоване обличчя. Схоже в цьому світі ніхто й ніколи не бачив блондинок. Дикість якась.

- Там звідки я родом повно дівчат із таким кольором волосся. І я так зрозуміла, для вас це рідкість! - знайшлася з поясненнями я. Лі скромно промовчала, і все ж таки вмовила мене роздягнутися і прийняти ванну з її допомогою. А я елементарно просто соромилася при ній стояти напівроздягненою.

Поки я трохи розслабилася у ванній, обмірковуючи своє поточне становище, не помітила, що вже минуло досить багато часу. Лі вже разів зо три прибігала і доливала мені з глечиків гарячої води, оскільки моя остигала.

Востаннє, коли Лі доливала мені воду, попросила довго не засиджуватися, вона повідомила, що Кадмус із батьком чекають на мене на вечерю... у мене навіть живіт забурчав, з цією обстановкою я зовсім забула про почуття голоду. Живіт зрадницьки заурчав при згадці вечері.

Лі допомогла мені одягнути темно-синю сукню. Сукня корсетом зі злегка пишною спідницею. Мені вона здавалася неймовірно красивою. Я коли її одягла прям принцесою себе відчула.

До волосся мого ічіра не торкалася, та й узагалі складалося враження, що вона боялася його торкатися. А мені було навіть трохи легше, хоч щось зроблю сама. А сама, не маючи звичних засобів, я змогла тільки розчесати волосся. Залишила розпущеним. Хвости я з дитинства не люблю.

Лі послужливо вів вела вела мене до обідньої зали, я йшла повільно, роздивляючись усе навкруги. На стінах величні картини, а може це навіть історія в малюнках. Мені б постояти біля кожної картини, уважніше вивчити, вже дуже вони привертають мій погляд, але, на жаль, поки що немає часу, я й так злегка запізнююся, тому просто повільно йду і кручу головою на всі боки. Лі йде попереду і весь час обертається назад, змушуючи мене йти за нею швидше.

Ми пройшли величезний коридор і нарешті вийшли до головних сходів. Спустилася я досить швидко, Лі вказала мені на потрібні двері і поспішила піти. Я нерішуче стала їх відчиняти і застала розмову, що стосувалася мене.

- Ти взагалі розумієш, що твориш? - голос Ірвіна не був гучний, але інтонація видавала його напругу, - Це неприпустимо! Син Верховного мага повітря не може одружитися з простою дівчиною. Я цього не допущу. Брудне злиття крові мага і простолюдинки стане ганебним клеймом на весь наш рід і клан Бронів!

- Вона зовсім не проста! І якщо мої здогадки щодо неї вірні, то я не можу упустити такий шанс, ми повинні з нею одружитися...- заперечив Кадмус

- Ти зовсім мене за дурня тримаєш? Ти чудово знаєш, що маг відчуває коливання сили, вона порожня. Я не відчув у ній ні грама магії. Вона просто Лейла.

- Я, звісно, теж не відчуваю в ній магії, але я готовий посперечатися з тобою, що вона далеко не проста... це вона зняла закляття і... - у цей момент двері заскрипіли, і я виявила свою присутність. Обидва чоловіки встали при моїй появі. Руки завели за спину й обидва однаково злегка нахилили голову вниз.

- Ніколь, я радий, що ти нарешті змогла до нас приєднатися, сподіваюся ти голодна! - Кадмус знову почав посилати мені свої усмішечки. Я почувалася ніяково, особливо після того, що я почула. У мене була маса запитань, але відчуваю, що тепер не все я можу напряму запитати в Кадмуса.

Я зніяковіло кивнула і всю свою увагу тепер приділила столу. Їжа була різною і, слава Богу, була трохи схожа. М'ясо, салати і дивна випічка. Що правда, і м'ясо було дивним на смак, я вселила собі, що це курка, і не соромлячись задовольняла своє відчуття голоду, треба бути готовим до будь-яких ситуацій, хіба мало, що може трапитися...

- Скажіть Ніколь, це правда, що ви не з нашого світу? - Добре хоч встигла проживати салат, коли Ірвін поставив це запитання.

- Так, це так!

- І у вашому світі зовсім немає магії? - продовжив він свій допит

- Ні! Для мене тут усе здається незвичайним і дивним.

- А як вам вдалося звільнити Кадмуса? Я вам дуже вдячний, і ви навіть не уявляєте як, але я все ж хотів знати, як вам це вдалося.

- Навіть не знаю, як вам відповісти на це запитання. Я не пам'ятаю всіх деталей, але знаю точно, що робила це навіть не розуміючи суті. Я побачила Кадмуса на галявині в неприродному положенні, а далі просто торкнулася його і він упав. І здається все було саме так! - підсумувала я

- Ви хочете сказати, що зробили це, не відаючи, що робите, і зовсім випадково? - здивувався він

- Саме так! Я досі не можу змиритися з усім, що відбувається навколо мене. - В Ірвіна було знову запитальне обличчя, але він тактовно промовчав, мабуть помітив, що мені не дуже-то й подобається відповідати на його запитання.

- Батьку, перестань уже, досить закидати Ніколь запитаннями! - заступився за мене Кадмус і було це дуже вчасно