Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Андрокл. Тільки тоді, коли вони були голодні, а ти надто ситішала, люба.

Меґера. Так, ображай, мене, ображай! (Підводиться). Я далі не терпітиму. Ти міг годинами сидіти й розмовляти з цими тварюками, тоді як для мене ти не знаходив слів...

Андрокл. Вони ніколи не сперечалися, голубонько. (Він підводиться й бере на плечі клунок).

Меґера. Якщо ти любиш звірів над власну жінку, то можеш жити з ними тут у хащах. Вони мені надокучили так само, як і ти — я повертаюся. Я йду додому.

Андрокл (заступаючи їй стежку). Ні, голубонько, не роби цього. Ми не можемо повернутися. Ми все спродали. Ми померли б з голоду, мене відправили б до Риму й кинули б левам.

Меґера. Так тобі й треба. Хай левам буде така втіха. (Вищить). Чи підеш ти з мого шляху, чи пустиш мене додому?

Андрокл. Ні, люба.

Меґера. Тоді я сама прокладу собі дорогу, і коли мене пошматують дикі звірі, ти зрозумієш, яку жінку втратив. (Вона кидається в гущавину й натрапляє на лева, що спить). О, Анді, Анді! (Вона, хитаючись, відступає й падає в обійми Андроклові, який, не витримавши її ваги, падає на клунок).

Андрокл (вилазить з-під неї, поплескуючи її по руках у великому зворушенні). Що сталося, моя бідненька, моя люба крихітко? У чому річ? (Підводить їй голову. Втративши мову з переляку, вона вказує туди, де спить лев. Він обережно підкрадається до того місця. Вона ледве підводиться і, хитаючись, йде за ним).

Меґера. Не треба, Анді. Ти загинеш, вернися! (Лев протяжливо хропе. Андрокл бачить лева й, відсахнувшись, зомліває в обіймах Меґери, яка падає на клунок. Вони котяться в різні боки й, лежачи, з жахом дивляться одне на одного. Чути грізне рикання лева в гущавині).

Андрокл. Ти бачила? Лев!

Меґера (розпачливо). Його послали боги, щоб покарати нас за те, що ти християнин. Забери мене відсіль, Анді! Рятуй мене!

Андрокл (підводячись). Мегеро, ти маєш єдину можливість врятуватися. Йому потрібно буде хвилин із двадцять, щоб з’їсти мене. Я досить жилавий і сутугуватий, а щоб утекти, тобі потрібно менше часу.

Меґера. О, не кажи, що він може з’їсти. (Лев підводиться, грізно рикаючи, й шкутильгає, простуючи до них). О! (непритомніє).

Андрокл (тремтить, але лишається між левом і Меґерою). Не наближайтеся до моєї жінки! Чуєш? (Лев рикає, Андрокл так тремтить, що ледве тримається на ногах). Меґеро, тікай, тікай, що є сили! Якщо я відведу очі від нього, все пропало. (Лев підводить поранену лапу й жалісно помахує нею перед Андроклом). О, він кульгавий. Бідний малий! У нього скалка в лапі. Величезна скалка. (Повен співчуття). О, бідолашний! Ми маємо величезну скалку в бідній лапці. Певно, вона завдає нам стільки страждань, що ми не можемо з’їсти славного маленького християнина на сніданок?.. Славний маленький християнин зробить це для нас, витягне скалку з нашої лапки. О, тоді ми з’їмо славного маленького християнина і його славну велику ніжну жіночку. (Лев відповідає стогоном, повним співчуття до самого себе). Так, так, так, так, так. Ну, ну... (Бере лапу до рук). Ми не повинні кусатися й дряпатися, навіть коли нам трохи поболить. Тепер зробимо оксамитові лапки! Добре. (Він намагається обережно витягти скалку. Лев, гнівно рикаючи від болю, відсмикує свою лапу так різко, що Андрокл падає горілиць). Спокійніше! О, невже ж поганий жорстокий маленький християнин заподіяв біль пораненій лапці? (Лев рикає, стверджуючи, але вибачливо). Ну, ще раз легенько потягнути — й годі. Тільки один, один разочок. І тоді ми будемо щасливі назавжди. (Він знову тягне скалку. Лев рикає й загрозливо клацає щелепами). О, не треба лякати нашого доброго лікаря, нашу люблячу ненечку. Це зовсім не боляче, ані трішечки. Ще разочок. Тільки, щоб довести, що мужній великий лев уміє терпіти біль не так, як маленький плаксій-християнин. Ух! (Колючка виходить наверх. Лев рикає від болю й дико трясе лапою). Ось вона! (Показує колючку). Ось вона й вийшла. Тепер полижемо лапку, щоб усунути прикре роздратування. Ось так! (Він лиже свою руку. Лев ствердно хитає головою й дбайливо лиже свою лапу). Розумний маленький лев! Він розуміє свого дорогого старого друга Анді Ванді. (Лев лиже йому обличчя). Так, поцілуй Анді Ванді. (Лев запопадливо махає хвостом, зводиться на задні лапи й обіймає Андрокла, що кричить зі скривленим обличчям). Оксамитові лапки, оксамитові лапки! (Лев ховає кігті). Добре! (Він обіймає лева, який нарешті бере в одну лапу кінчик хвоста, щільно обвиває ним Андроклів стан, обхоплюючи його стегно. Андрокл бере рукою другу лапу, випростовує руку, обидва захоплено вальсують навколо кону й далі зникають у гущавині).

Меґера (що отямилася під час вальсу). О, негіднику! Ти не танцював зі мною стільки років, а зараз ти погнався в танець із величезним диким звіром, що з ним ти не знайомий і десяти хвилин, який хотів зжерти твою власну жінку! Негіднику, негіднику, негіднику! (Вона кидається за ним у гущавину).

Дія перша

Вечір. Роздоріжжя, де сходяться три шляхи, що ведуть до Риму. Три тріумфальні арки оперезують їх там, дзвони виходять на майдан з воріт міста. Крізь арки на півночі видно Кампаню, яку перерізують три довгі шляхи, вкриті курявою. Зі сходу й заходу на майдані стоять довгі кам’яні лави. Старий жебрак сидить із східного боку майдану з мисочкою. Під східною аркою проходить мірним кроком загін римських солдатів, що веде гурт в’язнів-християн, чоловіків і жінок різного віку; серед них Лавінія, вродлива, енергійна молода жінка, яка, видно, належить до прошарку вищого, ніж її товариші. Центуріон, озброєний ломакою, йде праворуч від загону, яким командує. Всі втомлені й вкриті пилом; але солдати хмурні й байдужі, тимчасом як християни повні бадьорости, перейняті думкою дивитися на свої поневіряння як на жарт і підтримувати мужність один в одного. Звук рога чути віддаля на шляху, що ним іде решта когорти.

Центуріон (зупиняючись). Стій! Наказ капітана. (Вони зупиняються, чекають). Слухайте, ви, християни, киньте ваші жарти! Глядіть, поводьте себе, як належить. Без співів. Будьте поштиві; споважнійте, коли ви на це здатні. Чи бачите цю велику будівлю, он там? Це Колізей. Там незабаром вас кинуть левам або примусять битися з ґладіаторами. Подумайте про це, і це допоможе вам поводитися, як належить, у присутності капітана. (З’являється капітан). Увага! Віддайте шану! (Солдати віддають шану).

Один із християн (привітно). Хай благословить тебе Бог, капітане.

Центуріон (обурений). Мовчіть!