Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Капітан. Центуріоне!

Центуріон (виструнчившись й віддаючи шану). Пане?

Капітан (говорить сухо й офіційно). Ти нагадаєш твоїм людям, центуріоне, що ми входимо до Риму. Ти застережеш їх, що, вступивши до воріт Риму, вони немов навіч стають з імператором. Ти даси їм зрозуміти, що хистку дисципліну, що відчувалася в поході, не можна припустити тут. Ти поясниш їм, що вони повинні голитися щодня, а не щотижня. Особливо ти повинен їм утовкмачити, що треба покласти край блюзнірським і богозневірницьким співам християнських гімнів, які співалося в поході. Я повинен висловити тобі догану, центуріоне, за те, що ти не тільки дозволяв це, а ще й сам брав у цьому участь.

Центуріон (вибачливо). Люди краще маршують, капітане.

Капітан. Безперечно. Зважаючи на це, можна зробити виняток щодо маршу «Вперед, християнські вояки». Цей марш можна співати, окрім тих випадків, коли вони проходитимуть через форум або коли їх можуть почути з імператорського палацу. Але слова треба замінити іншими: «Треба кинути їх левам». (Християни вибухають нестримним сміхом на велике обурення центуріонове).

Центуріон. Мовчіть! Мовчіть, що це за поведінка? Хіба так слухають начальника? (До капітана). Ось що нам доводиться терпіти щодня від цих християн, пане. Вони невпинно сміються й непристойно жартують. Вони не мають релігії, ось у чому річ.

Лавінія. Але я гадаю, що капітан хотів нас розсмішити, центуріоне. Це було так кумедно.

Центуріон. Ти побачиш, як це кумедно, коли тебе завтра кинуть левам. (Звертається до капітана, що має незадоволений вигляд). Перепрошую пана. (До християн). Моввв-чіть!

Капітан. Ти повинен утовкмачити твоїм людям, що всякі близькі стосунки з християнами треба припинити тепер. Люди звикли вдаватися до допомоги в’язнів, особливо жінок, коли потрібно було готувати їжу, лагодити обладунки, писати листи й одержувати поради в особистих справах. Римський солдат не повинен припускати такої залежности. Хай це не повторюється, поки ми в місті. Далі, ти маєш слідкувати за тим, щоб манери й тон твоїх людей виявляли огиду й презирство, коли вони звертатимуться до християн. Кожне відхилення від цього будемо розглядати як порушення дисципліни. (Він звертається до в’язнів). Ув’язнені!

Центуріон (люто). Ув’язнені! Увага! Мовчати!

Капітан. Я звертаю вашу увагу, ув’язнені, на ту обставину, що вас можуть покликати виступити в імператорському цирку в будь-який момент, починаючи від завтра. Це залежить від вимог розпорядників. Я маю сповістити вам, що, зважаючи на брак християн тепер, ви можете сподіватися, що вас викличуть дуже швидко.

Лавінія. Що вони з нами зроблять, капітане?

Центуріон. Мовчіть!

Капітан. Жінок виведуть на арену разом із дикими звірами з імператорського звіринця, і вони понесуть належну кару. Чоловікам, що можуть тримати зброю, дадуть можливість оборонятися проти імператорських ґладіаторів, якщо вони цього побажають.

Лавінія. Капітане! Невже немає надії, що це жорстоке переслідування...

Центуріон (шокований). Мовчіть! Ти там припни язика! Переслідування, де ж пак!

Капітан (байдуже, до деякої міри сардонічно). Переслідування? Це слово не підходить, щоб визначати імператорські вчинки. Імператор — захисник віри. Кидаючи вас левам, він захищає віру в Римі. Коли б ви кинули його левам — це було б, без сумніву, переслідування. (Християни знов сміються від щирого серця).

Центуріон (лячно). Мовчіть, я вам кажу. Додержуйтесь тиші. Чи чувано щось подібне!

Лавінія. Капітане, не буде кому цінувати твої жарти, коли нас не буде.

Капітан (непохитно продовжує свою офіційну промову). Я звертаю увагу ув’язненої Лавінії на те, що особа імператора священна, і обвинувачувати його в жорстокості — це не тільки зрада, а й блюзнірство. Я зазначаю далі, що немає підстав для цього наклепу, бо імператор не бажає, щоб будь-хто з ув’язнених зазнавав муки. І жодний християнин не постраждав би, коли б не його власна впертість. Все, що потрібно, це принести жертву богам, — проста й нескладна церемонія, яка полягає в тому, щоб кинути грудочку фіміаму на вівтар, і після цього ув’язненого негайно визволять. За таких обставин ви можете за свої страждання винуватити тільки своє недоречне безглуздя. Коли ви не можете спалити грудочки фіміаму через свої переконання, я пропоную вам зробити це з чуття такту, щоб не ображати релігійних переконань ваших співгромадян. Я знаю, що ці міркування не багато важать для християн. Але мій обов’язок — звернути на це вашу увагу, щоб ви не мали підстав скаржитися на поводження з вами й закидати імператорові жорстокість, коли він виявляє щодо вас безсумнівне милосердя... З цього погляду кожний християнин, що загинув на арені, чинить самогубство.

Лавінія. Капітане, твої жарти надто понурі. Не думай, що нам легко вмирати. Наша віра покращує наше життя й прив’язує до нього сильніше, ніж тоді, коли ми блукали в пітьмі, не маючи мети. Нам смерть тяжча, ніж вам. Передсмертні страждання мученика такою мірою тяжкі, якою його перемога сповнена раювання.

Капітан (мимохіть збентежений, звертається до неї серйозно). Мученик, Лавініє, це божевільний. Твоя смерть нічого не доведе.

Лавінія. Тоді навіщо вбивати мене?

Капітан. Я гадаю, що істина, якщо вона тільки існує, не потребує мученика.

Лавінія. Так, але моя віра, як і твій меч, потребує спроби. Чи можеш ти випробувати свій меч, не важачи своїм життям?

Капітан (раптово прибравши офіційного тону). Я звертаю увагу арештованої на ту обставину, що християнам не дозволено втягати вояків імператора в суперечки й ставити їм запитання, що їх не передбачив Офіційний Статут. (Християни пересміхуються).

Лавінія. Капітане, як можеш ти так говорити!

Капітан. Я звертаю увагу арештованої на те, що чотири офіцери цього полку запропонували їй забезпечене існування; з них вона й тепер може обрати ліпшого, коли вона погодиться принести жертву богам, як це роблять усі поважні римські матрони. Я не маю більше що сказати ув’язненим.

Центуріон. Вільно! Але лишайтеся на місцях.

Капітан. Центуріоне! Ти залишайся тут із своїми солдатами й будеш вартувати ув’язнених, поки не прибудуть троє християн, що перебувають під вартою когорти десятого леґіону. Серед цих ув’язнених ти звернеш особливу увагу на зброяра ім’ям Феровій, що відзначається небезпечною вдачею й великою фізичною силою, а також на грецького кравця на ймення Андрокл, що має славу чарівника. Ти прилучиш цих трьох до твоїх ув’язнених і поведеш їх усіх до Колізею. Там ти здаси їх під розписку начальникові ґладіаторів за підписами охоронця звіринця та найстаршого директора цирку. Ти зрозумів наказ?

Центуріон. Так, пане.

Капітан. Розійдіться! (Він залишає свій урочистий тон і