Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

поверне поліції зброю і владу.

— Ну, то як там наші справи?

Опал, підігнувши ніжки, весело крутнулася на своєму летючому кріслі.

— Чудово! Головні двері впали через кілька секунд після того, як ти відбув на… переговори.

— Якраз вчасно я звідти забрався, — осміхнувся Дрюк. — Мене могло й поранити.

— Капітан Келп відвів рештки поліціянтів до оперативної зали, взявши О’Гирів кабінет у кільце. З ними ж перебувають і всі члени Ради.

— Ідеально! — мовив Дрюк.

Але тут інший генерал тріади, Сплюнь, загрюкав по столу, вимагаючи уваги.

— Ні, Дрюку, зовсім не ідеально! Наші брати й досі гибіють на Вийвовку!

— Терпіння, генерале Сплюню, ще трохи терпіння, — заспокоїв гобліна-ватажка Дрюк і навіть поклав тому руку на плече. — Хай-но впаде Поліційна площа, і ми відразу ж відкриємо двері Вийвовка! Ніхто нам уже не завадить.

Але в душі своїй Дрюк кипів від люті. Дурні тварюки! Носять плащі, пошиті з власних шкур, скинутих під час линяння. Яка гидота. Швидше б настав той момент, коли можна буде знов увімкнути ДНК-гармати й закрити гоблінякам їхні бридкі пащеки бодай на кілька годин… Як добре було б відітхнути від них!

Дрюк відчув на собі погляд Опал. Здогадалася, певне, про що він думає… Аж зубки свої жадібні показала… Що за звабливо-порочне створіння! Втім, саме через це доведеться й позбутися її. Опал Кобой нізащо не задовольниться другим місцем.

Непомітно для гоблінів він підморгнув їй.

— Скоро, — вимовив самими губами. — Дуже скоро.

Розділ 13
У ЛІГВІ ВОРОГА


Під «Лабораторіями Кобой»

Звичайний поліційний шатл має форму краплини: на кормі потужні прискорювачі, а гострий ніс здатен пробивати сталь. Гай-гай, наші герої перебували ж не в легіонському «човнику», а на шикарному кораблі посла Атлантиди. Зрозуміло, що тут перевага віддавалася комфорту, а не швидкості. Ніс цього шатла скидався на гном’ячий огузок: широкий, вибагливо прикрашений, а на його решітці можна було цілого буйвола засмажити.

— Ану ж, чи правильно я вас зрозуміла, — сказала Холлі. — Ця тріщина відкриється буквально на пару хвилин, і за цей час я повинна по ній пролетіти? Оце й весь ваш хитромудрий план?

— Нічого кращого ми не придумали, — понуро буркнув Корч.

— Що ж, якщо нас і розчавить, то принаймні хоч у зручних м’якеньких кріслах. У цієї розкішної штуки маневреність, мов у триногого носорога.

— Хіба ж я міг усе передбачити? — буркотливо виправдовувався Корч. — Це ж мав бути звичайнісінький політ. Зате на цьому шатлі чудова стереосистема.

Зненацька Лаккей підніс руку.

— Тихо! Чуєте? Що це за шум?

Усі прислухались. Шум долинав десь ізнизу — мов який велет прочищав горлянку.

Холлі викликала на екран дані відеокамер, установлених на кілі «човника».

— Викид, — оголосила ельфиня. — Дуже потужний. Підпалить нам пір’ячко на хвості будь-якої миті.

Скеля перед ними стогнала й тріщала, постійно то розширяючись, то стискаючись. Тріщини відкривалися, мов гігантські пащі, всіяні чорними зубами.

— Ось вона! — крикнув Мульч. — Залітай хутчіш! Бо ця тріщина закриється швидше, ніж у черв’яка-смердюха…

— Не влізем! — огризнулася Холлі. — Це тобі шатл, а не гладкий гном на крадених крилах!

А Мульч і не образився — такий був переляканий.

— Та ти заводь його! Далі буде ширше.

За інших обставин Холлі неодмінно дочекалася б Корчевого дозволу — але в справі польотів саме вона була найбільший авторитет. Це ж була її рідна стихія. Ніхто не міг сперечатися з капітаном Куць, коли вона сиділа за пультом управління шатла.

Ось тріщина здригнулася і розширилася ще на метр.

Холлі зціпила зуби.

— Ану міцніше тримайтесь за свої вуха! — крикнула вона й дала турбоприскорювачам повну потужність.

Пасажири похапались за бильця своїх крісел, а дехто навіть заплющив очі. Але тільки не Артеміс.

Він не міг. Було щось хворобливо захопливе у польоті на шаленій швидкості тунелем, не позначеним на жодній карті. І покладатися вони могли тільки на обіцянку гнома-клептомана, що в кінці того тунелю буде світло надії на порятунок.

Усю свою увагу Холлі зосередила на приладах. Установлені на корпусі шатла численні камери й датчики передавали інформацію на екрани перед її очима, говорили їй на різні голоси. Сонар мов збожеволів — його сигнали злилися в суцільне виття. Нерухомі галогенні фари висвітлювали картини, що були одна кошмарніша за іншу, а лазерний радар викреслював на темному екрані тривимірну схему маршруту. Було ще, звісно, й кварцове лобове скло, але через товстий шар скельної пилюги й дрібних уламків годі було хоч що-небудь розгледіти неозброєним оком.

— Температура підвищується, — пробурмотіла Холлі, кинувши погляд на екран кормових датчиків.

Жовтогарячий стовп магми здійнявся біля устя тріщини, закинувши й туди частину лави.

То була відчайдушна гонитва. Тріщина закривалася відразу ж за кормою і відкривалася просто перед носом шатла. Стояв оглушливий гуркіт. Уявіть собі грім у… бульбашці!

Мульч заткнув вуха.

— Наступного разу, — прокричав він, — я краще згоджусь на Вийвовка!

— Сиди тихо, каторжна душе! — гаркнув Корч. — Ти сам підкинув цю ідею.

Їхню суперечку урвав моторошний скрегіт, повз лобове скло пролетів сніп вогняних іскор.

— Перепрошую, — вибачилась капітан Куць. — Це нам зірвало антену.

Вона поклала шатл набік, насилу протискаючись поміж двох плит, що саме