Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

— Не надто точна схема? — вигукнув він. — Сили небесні, та це ж простий прямокутник!

— Це не має значення, — незворушно відказав гном. — А важливе тут ось що!

— Ота вихляста лінія?

— Це така тріщина, — терпляче пояснював Мульч. — Невже не зрозуміло?

— Еге ж, навіть дитсадчата втямили б. То оце, ти кажеш, тріщина? І що з того?

— Саме в ній вся заковика! Бачиш, річ у тім, що зазвичай жодної тріщини там немає.

Командувач знову почав робити хапальні рухи, ніби душив когось. Останнім часом із ним дедалі частіше траплялися такі напади. А от Артеміс раптом зацікавився:

— І коли з’являється ця тріщина?

Але ще не бувало, щоб Мульч так зразу й відповів.

— Ми — гноми, — почав розводити він туманець. — Ми знаємося на скелях. З віку в вік колупаємося ми в цих скелях…

Командувачеві пальці почали вибивати барабанний дріб на руків’ї електрошокового кийка.

— Ельфи не тямлять того, що ми знаємо як свої п’ять пальців. Скелі живуть. Вони дихають.

Артеміс кивнув головою:

— Зрозуміло. Теплове розширення.

Мульч переможно дохрумав морквину.

— Саме так! І, звісно, навпаки: охолоджуючись, вони стискаються.

Тепер навіть Корч заслухався.

— «Лабораторії Кобой» побудовано на твердих породах, — провадив гном. Це три милі суцільного каменю. Проникнути в лабораторії неможливо — хіба якщо вдатися до надпотужних боєголовок. Але в такому разі Опал Кобой відразу ж це засіче.

— Ну, то й до чого ти ведеш?

— Як та скеля охолоджується, в ній відкривається тріщина. Коли лабораторії ще тільки будувалися, я там відповідав за фундаментні роботи. Так от, ця тріщина приводить вас безпосередньо під будівлю лабораторій. Там іще трохи треба буде лізти, але то вже легша справа.

Але переконати командувача було не так-то й просто.

— І як же це Опал Кобой не помітила, що там зяє отакенна щілина?

— Ну, я не сказав би, що вона так уже й «зяє».

— А яка ж вона завбільшки?

— Та не знаю, — здвигнув плечима Мульч. Метрів, може, п’ять… У найширшому місці.

— І все одно це надто велика тріщина, щоб її не помітити, якщо вона там є цілий день.

— Тільки ж вона не відкривається на цілий день, втрутився Артеміс. — Адже більшу частину часу її просто немає, чи не так, Мульче?

— Більшу частину часу? Та де там! Вона, вважай, зовсім не існує…

Командувач знову втратив самовладання. Надто вже його принижувало, коли хтось довго пояснював, а він усе ще «не доганяв».

— Ану, капосний каторжнику, говори просто й зрозуміло, а то я дам твоїм сідницям ще припарки!

Мульч образився.

— Перестань кричати, Джуліусе, а то від твого крику в мене борода завивається.

Корч відчинив холодильник і підставив обличчя під струмінь холодного повітря.

— Гаразд, Мульче. Отже, як довго та твоя тріщина залишається відкрита?

— Щонайбільше три хвилини. Востаннє я скористався крилами й герметичним комбінезоном. Мене тоді трохи не задавило й замалим не підсмажило.

— Замалим не підсмажило?

— Дозвольте висловити здогад, — знову втрутився Артеміс. — Тріщина відкривається тільки тоді, коли камінь схолоне до певної температури — коли він достатньо стиснеться. Якщо ця тріщина починається від стіни шахти, то найхолоднішим камінь буває якраз перед черговим викидом магми.

Мульч підморгнув йому.

— Маєш кебету, юний багноїде, — похвалив він хлопця. — Одне слово, часу обмаль. Тут повертайся швидко, бо як скелі не розчавлять, то магма спопелить.

Раптом із динаміків долинув спотворений технікою Холлін голос.

— Здається, я щось помітила. Може, це тінь, а може, й тріщина в скелі.

Дуже задоволений собою Мульч аж затанцював на радощах.

— Ну, що тепер скажеш, Джуліусе? Знову на моє вийшло! Ти мій боржник, Джуліусе, ти в боргу переді мною!

Командувач потер пальцем перенісся й заприсягся подумки, що, хай-но виживе цього разу, ніколи-ніколи більше не покине свого затишного кабінету.

«Лабораторії Кобой» були оточені щільним кільцем гоблінів. Озброєних до зубів, з висолопленими роздвоєними язиками, що жадали крові. Дрюка, грубо підштовхуючи в спину дулами «свинорилів», провели крізь ворожі лави. Опустивши жерла, стояли на своїх вежах вимкнуті ДНК-гармати. Поки що вимкнуті. Хай-но Дрюк переконається, що тріада Б’ва Кел йому вже не потрібна, і тієї ж самої секунди гармати заговорять.

Командувача Дрюка Глодова провели у «святилище» «Лабораторій Кобой» і примусили стати на коліна перед Опал і генералами Б’ва Кел. Але щойно солдати вийшли, як Дрюк скочив на рівні ноги й перебрав командування на себе.

— Усе йде за планом, — виголосив він, погладивши Опал по щоці. — За годину Гавань опиниться в наших руках.

Однак генерала Кривобока не так легко було переконати.

— Місто вже давно опинилося б у наших руках, якби ми мали хоч трохи кобойських бластерів!

Дрюк терпляче зітхнув.

— Генерале, ми це вже обговорювали, — сказав він. — Сигнал, який ми застосували, виводить з ладу всю нейтринну зброю, всю взагалі. Якщо дати вам боєздатні бластери, то боєздатними стануть і поліційні стрілячки.

Кривобік почовгав у куток, нервово облизуючи очі.

Звісно, зовсім не з цієї причини гоблінам не видали нейтринної зброї. Бо й навіщо було Дрюкові озброювати тріаду, яку він незабаром збирався зрадити? Щойно Б’ва Кел розправиться з Радою, як Опал негайно