Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська
— Думка? Яка думка? — здивувався начальник.
— Може, варто повернутися назад? — відповів пілот, дивлячись крізь скло.
— Повернутися? — повторив начальник. — Назад? Цього... ще бракувало...
Рій невеселих думок закружляв у нього в голові. Повернутися в холодний, похмурий ліс біля смітника? Або до дітей, які їх пошарпали, подерли, покалічили і викинули? Назад — то прощай, надіє, що вони будуть знову здорові і хоч трішечки щасливі. Назад — це знову доля обірванця і безталанного, від якого всі відцуралися. Назад — це розпрощатися зі всіма новими пригодами в подорожі, розпрощатися з обов'язками начальника...
— Я чекаю на відповідь, — сказав Менес, — і готовий повернути корабель назад. Маршрут невідомий, і недосліджений напрямок може закінчитися загибеллю. Ми й так не раз були на волосок від загибелі.
Кадриль важко проковтнув слину.
— Якщо, — сказав він, — ми згубили ор... ора... тир...
— Орієнтир, — усміхнувся пілот.
— ...якщо згубили орієнтир, то як ми знайдемо шлях назад?
Тепер пілот повернув до Кадриля не лише скельця окулярів, але обернувся з усім гвинтуватим стільцем. Запитання Кадриля було таке мудре й навіть підступне, що і з допомогою Твінасової люльки такого не придумаєш!
— Ммм... — зам'явся Менес. — Хоча орієнтир і загублено, але... ммм...
"Чого доброго, — слухаючи мемкання пілота, подумав Кадриль, — Ейнора говорила правду: він замишляє лихо!"
— Бачите, — опанувавши себе, сказав пілот, — прилади пульта зафіксували, тобто відзначили весь шлях, яким ми летіли, і допоможуть його знову віднайти.
— Хтозна, — коротко і ясно кинув зайчик, дивлячись на мигтіння світил.
— Я пролетів довгу путь і набув чималого досвіду, щоб міг щасливо повернутися і доставити всіх назад. То як, повертаємо корабель?
"Ніколи!" — замалим не вигукнув начальник, але встиг прикусити язика. Згадав "холоднокровного", згадав, що начальник відповідає за долю всіх, що він не має права згубити Китичку, Ейнору, Твінаса, нарешті, й Легарію, хоч би яка вона була, так само й пілота. Ні, вирішувати одному за всіх... Не можна поводитися так, як тобі спаде на думку, бо тоді ти нічим не будеш відрізнятися від Легарії, яка тільки й дивиться, щоб лише їй була користь, нічим не відрізниться і від Китички, який спалив усю планету... тобто її спалили іскри із "Шишечки", але й без іскор сірник виконав би свою чорну роботу!.. Тепер, ставши начальником, Кадриль почав бачити все ширше і вирішувати суворіше!
— Я, — сказав він пілотові, — повинен порадитися з усіма мандрівниками. Тільки після того скажу своє рішення.
Пілот Менес навіть тричі нагнув шолом, наче він чекав саме такої відповіді, наче мудрішої відповіді і не могло бути! Кадриль з гідністю махнув вухом і вже зібрався вийти, коли знову почув:
— Прошу вас почекати.
Пілот простягнув руку, щоб відчинити шухлядку, яких у стіні було безліч. Кадриль з величезною підозрою стежив за кожним рухом пілота: чи той не готує пастки? Чи не накине на нього стременний ремінь? Ну, ну!.. Ось рука в рукавиці виймає із відчиненої шухляди целофановий мішечок, весь всипаний золотими зірочками. Що воно буде? Кадриль непомітно трошки розстебнув таємну кишеньку. "Коли що, я його вколю, як уколов робота!" готувався зайчик.
— Прошу взяти, — простягнув йому пілот мішечок.
— Що... це? — покосився начальник і подумав: "Чого доброго, це буде оте, про що говорила Ейнора! Цього ще бракувало!"
— Тут, — пояснив пілот Менес, — ви знайдете уніформу, яку одягав колишній командир корабля, який загинув у бою з повітряними піратами.
— Який загинув... повітря... — промимрив Кадриль, нічого подібного не сподіваючись.
— Вірніше, з космічними піратами, — додав пілот. — Візьміть.
Кадриль знову з недовірою глипнув на мішечок, проте взяв його. Повагом відстебнув і витяг білий як сніг піджачок уніформи з золотими кантами, з зірками на погонах і сяючими мідними гудзиками. Знайшов він і уніформну шапку — високу, з козирком і з гербом, на якому було зображено космічний корабель під час польоту. Він навіть знайшов у мішечку плоску шкіряну сумочку з довгим шкіряним ремінчиком.
— Це називається планшетка! У неї вкладено компас, записну книжечку, кулькову ручку, ножик, крім того, схеми трас, які попросив би тримати в надзвичайній таємниці, — пояснив пілот.
— В надзвичайній таємниці, — повторив начальник і навіть оглядівся, чи ніхто не слухає.
— Уніформу я пропонував би натягти зараз, — сказав пілот, — бо тут не підіймає догори і є дзеркало.
Він крутнув одну з безлічі ручку, і перед Кадрилей постало дзеркало завбільшки з його зріст.
Кадриль, почуваючи себе трохи ніяково, почав надягати білий кітель. Тільки подумати, він якраз на нього! А шапка... уніформна шапка теж була наче на нього шита! А щоб шапка з голови не злітала, на ній була резинка, яка, оповиваючи підборіддя, тримала кашкет. Нарешті Кадриль повісив на плече планшетку так, щоб вона була спереду і коли він ітиме, легенько вдаряла його по стегну. Одягнувшись, зайчик став перед дзеркалом.
— Хай тобі дідько! — вирвався у нього зовсім новий вигук. Та він і сам здавався собі зовсім новим! Ну, просто неначе вже на Тандадриці: такий показний, величний і сильний — хоч стань і дивись на себе до самого кінця подорожі! Кадриль повернувся в один бік, повернувся в другий, смикнув за планшетку, поправив шапку, щоб була трохи набакир і вигляділа б так, наче під нею всунуте
