Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

class="book">— Твінасе, придумайте що-небудь! — благала Ейнора, зчепивши руки.

Товстун безпорадно затряс головою, а люлька вислизнула у нього із дзьоба й упала в тапку.

Тут устав Китичка.

— Мені прийшло в голову, — хвилюючись, сказав він, — якщо того, хто буде ката... катапультуватись, утягне паща робота, то поки робот з же... жертвою буде розправлятися, "Срібна шишка" зможе вирватися!

І нічого більше не сказавши, він покульгав обмотаними лапами в кабіну "Шишечки", щоб натиснути на синю кнопку.

— В такому випадку повинна катапультуватись винуватиця нещастя Легарія! — вигукнула Ейнора.

Та Китичка вже ліз через люк у кабіну "Шишечки".

— Стій! Назад! — підскочив до нього Кадриль і за китичку хвоста потягнув його назад. — Я пригадав! Ви тільки дайте мені довгу-довгу голку або шило.

— У мене є Твінасова голка, — запропонувала Ейнора.

— Вона занадто коротка, — відмовився Кадриль.

— Прошу!

У шпарину дверей пілотової кабіни висунулось дуже довге шило. Кадриль схопив його за дерев'яну ручку і, щоб не загубити, прикрутив до лапи ниткою із таємної кишеньки.

— Братику, — вигукнув дуже схвильований Китичка, — куди ти? Що ти?

— Контакт! — тільки й вимовив Кадриль, відчиняючи двері корабля й опускаючи східці. Вилізши надвір, він зачинив двері, поліз униз, однією лапою вчепився за верхню сходинку, а другу з шилом витягнув уперед для смертельного поєдинку.

Що й казати, цей технічний інспектор був у кілька, а може, і в кілька десятків разів могутніший за того. "Срібну шишку" він усмоктував, немов пилосос жука, який чинив опір. Довга рука — труба з зяючою діркою — вже сягала нижньої частини східців, ось захопила їх і наближається до дверей, до Кадриля... Потік притягання такий сильний, що вухо зайчика вигнулося вперед, от-от відірветься і влетить у трубу. Та найгірше те, що й лапу з шилом так тягне, що він нею і поворухнути не може. Невже всьому кінець?

— Кі... кі... кіліс... — чи він сам сказав, чи почув це?

Кадриль учепився в східці обома задніми лапами, шило стиснув обома передніми лапами і, коли потягло в трубу, проколов її зсередини. Навіть очі в цю мить заплющив.

Коли Кадриль розплющив очі, все було скінчено: однорукий робот, витягнувшись на всю довжину, лежав на сірому моріжку, наче бурею звалене дерево. Червонясте світло зникло, очі-лампи потухли, щупальце сплюснулось, а "Срібна шишка" рвонула вгору, неначе пічкур, що вирвався од зажерливої щуки. Східці піднялися, і Твінас, схопивши Кадриля під пахви, втягнув переможця в корабель. Китичка в цей час притримував двері, щоб вони не відчинилися навстіж. Після цього всі швиденько повмощувались у кріслах і поприв'язувались захисними поясами, бо їх почало підіймати вгору. "Срібна шишка" знову вийшла в космічний простір...

Переворот

Першим заговорив Китичка.

— Друже, дозволь розв'язати тобі на лапі нитку... — і зубами почав розплутувати нитку на лапі Кадриля, який сидів поруч. Вони удвох вмостилися в одному кріслі. — Знаєш, ти... ти і сам не знаєш, який ти!

— А де шило? — занепокоївся Кадриль. — Оце тобі! Як уткнув, то воно там і залишилось.

— Чудово ти з ним обійшовся, — похвалив Твінас, який спостерігав боротьбу крізь шпарину в дверцятах. — Це тому, що ти зумів знайти ахіллесову п'яту.

— Але я колов не в п'яту, а в щупало! — не зрозумів Кадриль, що мав на увазі Твінас.

Встигла оклигати і Легарія.

— Дивлячись тверезо, — сказала вона, — не такий страшний чорт, як його малюють. Те, що ви називаєте роботом, було не що інше, як телевізійне зображення, тому так легко було його перемогти.

— О, цього ще бракувало! — образився Кадриль. — Зображення! Я до нього навіть лапою був доторкнувся!

— А всмоктування "Срібної шишки" теж було зображенням? — блиснув очицями Твінас.

— От безсоромниця, — розсердився і Китичка. — Навіть спасибі не сказала!

Легарія второпала, що занадто далеко зайшла.

— Звичайно, — заговорила вона далі лагіднішим голосом, — я не заперечую заслуги Кадриля і оголошую йому персональну подяку від імені начальниці.

— Запізно! — з презирством кинула їй Ейнора й додала: — Кадрилю, щире тобі спасибі за те, що ти врятував "Срібну шишку"!

— Нема за що, — скромно відізвався Кадриль, а в серці відчував безмежне задоволення.

— Як нема за що! Є за що! Та ще і як! — з гордістю за свого друга сказав Китичка.

— Тепер прошу голосувати: хто за те, щоб віднині Кадриль став нашим начальником? — запитала Ейнора. — Китичко, порахуй голоси!

— Ми... миттю! — в запалі заїкнувся песик, підіймаючи забинтовану лапу. — Три голоси: мій, твій і Твінасів.

— А хто за те, щоб начальницею залишилася Легарія? — знову запитала Ейнора. — Рахуй, Китичко, рахуй!!

— Один голос: Легарія голосує сама за себе, тільки обома ла... лапами, — захлинувся від сміху песик.

— Легаріє, — заявила Ейнора, — ми тебе усуваємо від обов'язків начальниці!

Легарія, не вірячи своїм вухам, що таке сталося, вся враз якось зів'яла під своїм захисним поясом. У неї навіть не вистачило сили оборонятися, доводити, прозивати, вдаватися до химерних слів; навіть не витиснула з себе "не зчиняйте хаосу", не вимагала "тверезо дивитися", не згадала про свої заслуги та організаційні здібності. Китичці навіть стало шкода її, адже вона все втратила: сумку, обов'язки начальниці і так званий авторитет.