Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська
— Сумку проковтнув робот, — повторив Кадриль.
— Про якого робота ти мелеш? — чмихаючи носом, запитала Легарія. — Може, ти говориш про гнома із хатини сторожа? Але який з нього робот!
У Кадриля аж дух перехопило від обурення: яка ж начальниця підступна!
— Оце так так! — вигукнув. — Ви ж самі того робота бачили, це ж ваші очі від жаху стали такі великі, як покришки для горшків!
— Кадрилю, — сумним, плаксивим голосом сказала начальниця. — Ми всі знаємо, який ти гарячка і яка хаотична твоя уява. Бачиш сам, що ніхто в твої байки про якогось робота не вірить. Треба не лише тверезого розуму не мати, а й ніякого, щоб повірити у твоє базікання. Кажи прямо, де ти подів мою сумку?
— Засунув у вухо, — похмуро відрубав Кадриль і обернувся до неї спиною. Він чудово розумів, чому начальниця вдається до брехні: боялася, щоб не дізналися про повну сумку ручок, яких вона накрала і тим ледве не занапастила Кадриля.
— А все-таки, що ж було насправді? — витяг з рота люльку сищик, відчувши у поведінці Легарії щось підозріле.
— Що таке? — зціпив лапи Кадриль. — Ну, ця планета — неначе телевізор... але такий телевізор, що коли він показує ліс, то ти можеш по тому лісі ходити, ніби по справжньому, навіть... навіть на тебе може напасти вовк.
— Планета — телевізор? — повторив Китичка і новими очима подивився навкруги. — То ось чому скрізь так сірувато й плоско.
— Хай йому сто лих! Тьху! — досадливо сплюнув сищик, і ніхто не зрозумів чому.
— Понад цією лінією, — показав лапою Кадриль, — натикано маленьких ручок, а начальниця безсовісно повидирала їх і напхала в свою сумку...
— Заткнися, наклепнику! — гримнула Легарія і підскочила, наче вжалена: — Не лізь!
Та було вже пізно: пришкутильгавши, Китичка витяг у неї з-під накидки ручку.
— Оце тобі, знову! — схвильовано сплеснув лапами Кадриль. — Ми можемо дочекатись ще одного інспектора!..
— Так, — підтвердив пілот, — виколупана ручка може притягти його, як магніт.
— Пробачте, — сказав Китичка, — але попрошу всіх помовчати.
Всі замовкли, а Китичка притулив вухо до землі й став прислухатися.
— Чую дуже сильний гул, — сказав він. — Немов щось наближається.
— Негайно всі в корабель! — пролунав наказ пілота. — Тривога!
Кадриль підскочив до Китички, вихопив у нього ручку, пожбурив її геть і потягнув друга східцями вгору. Легарія вже встигла їх випередити і прошмигнула всередину. Твінас, опираючись на крильця, і собі поспішав, наскільки дозволяла йому тапка. Нарешті всі зібралися всередину. Кадриль полегшено зітхнув і з верхньої сходинки обернувся, щоб глянути, чи ніщо їм не загрожує? Обернувся й отерп: туди, де лежала викинута ручка, впав знайомий сніп червонястого світла!.. Кадриль кинувся в салон, і тієї ж миті двері зачинилися...
— ...шість... п'ять... чотири... — вже рахував пілот.
— ...три... два... один! — нетерпляче рахували й пасажири.
— Вперед! — не стримавшись, вигукнув Кадриль.
"Срібна шишка" здійнялася!
— Втекли! — з задоволенням потер лапами Кадриль. — Ще б трохи — і попалися б, але втекли!
— Наказую не зчиняти паніки! — звеліла начальниця, знову беручи керівництво в свої лапи. — Ніхто не збирався на нас нападати, це ви із мухи зробили слона. Ситуація цілком нормальна...
Вона вмовкла, і очі в неї знову зробилися такі великі, як покришки для горшків: корабель почало кидати з боку на бік, тремтіли стіни, тріщала підлога, мотор хрипів і ніби захлинався. Неначе хтось схопив корабель, як горобця за хвіст, горобець тріпоче крильцями, б'ється, виривається, а втекти не має сили.
— Що ж це таке? — скрикнули всі.
— Сторож... гном казав мені... — озвалася на смерть перелякана Легарія, — казав, що коли один робот не справляється, то на його місце стає другий, набагато потужніший.
— Все ясно. — сказав Кадриль, — він усмоктує в свій шланг "Срібну шишку!"
— Сторож гном казав, — прошепотіла зблідлими зябрами Легарія, — що робот... інспектор знищує всі сторонні предмети.
— Ми — сторонній предмет! — від подиву Китичка аж рота роззявив.
Корабель усе ще намагався вирватись із невидимих обіймів; мотор ревів, як поранений тигр, стіни тряслися так, що, здавалось, от-от розсиплються в друзки, підлога тріщала й коливалася, немов під час бурі... Марні зусилля! Корабель почав крутитись, як дзига, — так крутиться, попавши у вир, скіпка, яку невблаганно тягне на дно.
Із кабіни дійшло повідомлення пілота:
— Увага! Наш корабель не в силі чинити опір притяганню. Загибель неминуча. Хто хоче, може катапультуватись, тобто зайти в кабіну "Шишечки", натиснути на синю кнопку в спинці крісла і вилетіти в отвір.
— Синю кнопку! — повторив Китичка, здивований, що минулого разу він про цю кнопку і не чув, і не бачив.
— Вилетіти? — закувікала Легарія. — Але ж тоді напевне попадеш у пащу роботові! Жах! Що ж це робиться?
— Робиться те, що ти сама наробила, — заговорила Ейнора, яка довго мовчала. — Пілоте, ми хочемо іншого начальника!
— Запізно, — відповів голос пілота Менеса. — За кілька секунд нічого не залишиться! Добровольці хай катапультують.
Його голос важко було почути із-за гулу й тріскотіння.
