Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

прошепотів: — Ні, нічого такого не було й сліду.

— Може, там світять електричні лампочки? — знову голосно запитала Ейнора й знову тихо додала: — Так я і передчувала, що він сховає. А рука? Друга рука засунута під комбінезон?

— Коли надворі видно, ніхто світити електролампочками не буде, відповів командир і прошепотів: — Руку я помітити не міг, бо надягав уніформу, та я буду пильним.

— Може, він і дав уніформу, щоб відволікти нашу увагу чи підкупити вас, — сказала Ейнора.

— Але він дав мені ще й револьвер, — промовив Кадриль. — Невже дав для того, щоб я оборонявся від його підступу?

— Справді, дивно... — похитала головою Ейнора і ніби ненароком витягла рукавичку, заткнуту за пояс. — Скажіть, чи не ви поклали мені на... на лоб цю рукавичку?

— Я вперше чую про рукавичку, — відмовився Кадриль, пригадавши, що він дав слово Твінасу.

— Дивно, — знову похитала головою Ейнора й, відходячи, нагадала: — А все-таки і надалі придивляйтесь до пілота.

Вона, звичайно, не бачила, що віддалік стояв Твінас з сумно опущеними очицями. Товстун-сищик догадався, що Ейнора знову вирішувала з Кадрилем свою таємничу головоломку, яку йому, сищикові, вже ніколи не розкрити... Раптом він пригадав одну дрібничку: коли Ейнора розмовляла з Кадрилем, вона витягла рукавичку!.. Гм... гм... схопився за люльку Твінас. Чи Ейнора часом не запитувала командира, хто накрив рукавичкою їй очі і для чого? Так, так, вона питала саме про це! Бідолашна, вона катується, що таємницю її очей вже викрили... Треба її заспокоїти, показавши, що рукавичка впала їй на очі випадково, що ніхто не сумнівається, що вона не бачить... і сищик, пихкаючи, немов занадто розкочегарений паровоз, боком наблизився до Ейнори.

— Чи голова вже не болить від удару? — запитав він енергійним баском.

— Ще трохи болить, — відповіла Ейнора.

— Як же вона не болітиме! — підхопив Твінас. — Не було потрібного компреса, то схопили рукавичку; не було холодної води, то хлюпнули освіжаючого напою, тільки він випарувався, поки ви ще не опритомніли... Може, хоч зараз треба знайти джерело і прикласти справжній компрес?

— Дякую, біль уже вщухає, — подякувала Ейнора з трохи прояснілим обличчям.

"Ага, попав якраз у ціль!" — зрадів товстун і, посмілівши від успіху, запропонував:

— А якщо ви повинні вирішити складне завдання чи заплутану загадку, то я і моя люлька... гм...

Ейнора занепокоєно повернула до нього обличчя:

— Яку загадку? Звідки ви взяли, що у мене є загадка?!

— Нізвідки я не взяв... — збентежився сищик і відступив назад. — Я скрізь бачу... загадки і головоломки... де треба і де не треба...

— Дякую, — холодно подякувала Ейнора, — але якраз не треба!

— Прошу вибачити мені... — задки відступив сищик, знову відчуваючи, що він зробив щось не так, що у нього не вистачило обачності. А подавшись назад ще на один крок, він підвернув під себе здорову лапу й завив від болю. Виявилось, що Твінас наступив на щось колюче, можливо, навіть загнав колючку. Піднявши підошву, він побачив, що в підошву уп'явся невеличкий жук. У цей саме час пролунав верескливий голос Легарії:

— Що це таке?.. Здійміть!.. Жах! Кошмар!

Першим підбіг командир Кадриль і планшеткою змахнув жука, який десь узявся у жаби на стегні. Жук упав на спину й задригав у повітрі лапками.

Пришкутильгав Китичка і з цікавістю обдивився його.

— Він схожий на жука-рогаля, — сказав песик, — я бачив такого на одній картинці.

— Ой! — на цей раз крикнув сам командир і заплигав на одній нозі: другу вкусив жук, — може, хотів помститись за те, що Кадриль бахнув його родича планшеткою.

— Погляньте, — сказав Менес, який щойно зійшов на землю і дивився в той бік, що його від мандрівників закривав корабель.

Обережно, щоб знову не наступити на якого жука, мандрівники підійшли туди, а глянувши, всі похололи: на них сунула тьма-тьмуща жуків здавалося, що навіть земля ворушиться...

Облога

Не встигли мандрівники і оком змигнути, як опинилися в такій облозі малих мешканців планети, що не було й де ступити. Всі заціпеніли. Стояли, немов стовпи, й тільки очима бігали по жуках, яких аж кишіло. Зараз, добре придивившись, можна було побачити, що їм не зовсім пасує назва "жуки". У них не було ні перетинчатих крил, ні надкрилля, ні рогової оболонки. Все тіло було обросле червонястою щетинкою; на жуків-рогалів вони скидалися хіба лише виставленими вперед маленькими клешнями, з шістьома волохатими лапками.

Ейнора, відчувши кругом ніг шарудіння, нагнулась і ледь-ледь не розплющила очі, а розплющивши, насилу стрималася, щоб не закричати. Та хоч би вона й закричала, перекричати Легарію ніхто не зміг би; а та без упину викрикувала лише одне слово:

— Кошмар!.. Кошмар!.. Кошмар!..

— Не хвилюйтеся, — пробував угамувати її Твінас, — вони не кусаються, якщо їх не топтати. Може, вони зовсім нешкідливі.

— Кошмар! — наче оглухла, кричала жаба, струшуючи з накидки жуків.

Та найбільшу цікавість жучки проявляли до уніформи Кадриля, особливо до гудзиків; їхній золотий блиск притягував жучків, як магніт залізо. Вже по кілька жучків сиділо на кожному гудзику, вони стукали лапками по гудзиках, нюхали їх і гладили. інші жуки, які ще не доторкнулися до гудзиків, штовхали перших, щоб і собі понюхати та постукати. Так само приваблювали жуків і пілотові окуляри, їх дзеркальний блиск; Менес насилу встигав струшувати їх з голови.

— Дивіться, куди вони лізуть, — показав