Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 Ейдану не хотілося думати про такі речі. Щоб відволіктися, він пройшовся із Рольфом містечком, поки не дійшов до футбольного поля, сподіваючись, що хтось грає у футбол.

 У футбол грали. Всі його нові друзі були тут. Вони грали на меншій відстані, ніж до цього, тому що зараз, близько кінця поля, стояли два великі запорошені фургони, позначені фігурними буквами: “Мандрівний Ярмарок Роуена”.

 - Вони завжди приїжджають на Фестиваль, - пояснила Глорія Епплбі. – Наступного тижня їх буде більше. Рада знову тебе бачити. Вчора ми програли.

 Всі були раді бачити Ейдана. Дехто сказав:

 - Де ти був вчора?

 А інші сказали, просто так само як Розі Сток у крамниці:

 - Це твій пес? Я думав він бездомний.

 Незабаром Рольф став проблемою. Ейдан всадив Рольфа біля воріт, поруч із рожевою сумкою, та сказав наглядати за нею. Але коли гра почалась, Рольф понісся до них. Спочатку Ейдан засміявся. Рольфовий вид: вуха летять, хвіст крутиться, намагається схопити Глорію, або схвильовано гавкає, обслинявлює м’яча носом та передніми зубами, усе це виглядало кумедно. А кумедніше стало, коли Рольф загнав м’яча в кінець поля та застряг у живоплоті.

 Ніхто цьому не зрадів.

 - Він псує гру! – протестували вони.

 Ейдан витягнув Рольфа та футбольного м’яча з живоплоту та посадив біля рожевої сумки.

 - Сиди тут, - сказав він, - або я тебе вижену, і ти знову станеш безпритульним!

 На деякий час це протверезило Рольфа. Він слухняно сидів біля рожевої сумки. Але скоро, коли м’яч наблизився, Ейдан побачив як Рольф встає на ноги, нагостривши вуха, прагнучи приєднатися. Ейдан очікував, що в запалі він перетвориться у хлопчика, але цього не сталося. Ймовірно, Рольф знав, що це призведе до ще більших проблем. Просто, щоб переконатися, що все буде гаразд, Ейдан поплескав його по носу та попередив, щоб він поводився добре. Рольф сидів та скиглив.

 Коли Ейдан глянув знову, Рольфа там не було. Була лише рожева сумка.

 - Куди він пішов? – Ейдан запитав у інших. – Хтось бачив?

 Перш ніж хто-небудь встиг відповісти, відповідь прийшла у величезному вереску та гарчанні з-за фургону “Мандрівного Ярмарку”. Ейдан кинувся туди та знайшов Рольфа у дуже енергійні боротьбі із сторожовим псом Ярмарку. Обидві собаки, здається пречудово насолоджувалися, але жінка, яка вибігла з одного з фургонів, зовсім не була задоволена. Ейдан допоміг їй розтягти собак, після чого вона простягнула йому шматок мотузки.

 - Прив’яжи його, - та пішла назад у фургон.

 Тож, Ейдан притягнув Рольфа до воріт та прив’язав його до їх стовпа. Рольф сміявся на собачий манер, із висунутим язиком та був досить нерозкаяний.

 - Так, я знаю, ти перемогав, - сказав йому Ейдан, - але тому, що ти не зовсім пес. Ти обдурював. Ти розумніший за нього. А зараз поводься добре! – Він дав Рольфу іграшкову кістку, щоб той сидів тихо.

 Рольф згриз кістку за дві хвилини, але більше клопоту не приносив. Футбол пройшов мирно, поки Джиммі Сток не подивився на свій годинник та не сказав, що має йти додому на ланч. Всі також подивилися на годинники і сказали те саме. Ейдан відв’язав Рольфа та дав Глорії мотузку, щоб віднесла назад, і всі вони порозходилися, деякі по дорозі до нових будинків, а деякі у той самий бік, що і Ейдан. Рольф скромно рисів всередині веселої групи, як пес, що ніколи в житті не поводився погано. 

 Коли вони із Рольфом повернули до провулку, що вів до Мелстоун Хаузу, у Ейдана виникла жахлива думка. Припустимо, оскільки Ендрю немає, місіс Сток і не подумає приготувати ланч, навіть сир із кольоровою капустою? Ейдан був такий голодний, що міг з’їсти навіть ті боби, сирими. Ну, - майже. Він обійшов будинок, до задніх дверей, щоб віддати рожеву сумку місіс Сток і тоді, можливо, благально подивитися, як це робив Рольф.

 Рольф понісся уперед, за ріг. Ейдан почув як він ревучи загавкав, повний здивування. Ейдан побіг за ним, тягнучи сумку. Там був Гроіл, що сором’язливо насувався до рогу, за дощовою бочкою. Рольф підскакував навколо Гроіла, із вересками привітання та встаючи лапами на коліна Гроіла. Рольф виглядав крихітним біля Гроіла.

 - О, привіт! – сказав Ейдан. – Я думав ти приходиш лише вночі.

 - Не в ці дні, - сказав Гроіл, відганяючи Рольфа величезною правою рукою. – У мене зараз є блискавки. І друзі. – Кущі його волосся були в пилюці та павутинні. Він вигріб все це лівою рукою та сказав, - я прийшов сказати, що ми закінчили зі склом на даху, я та Шон. Хочеш піти подивитися? Зараз там обличчя. Сила звільнилась. Зараз можеш поговорити із Високим Лордом, якщо хочеш. 

 - Що ти маєш на ува… - почав Ейдан.

 На великому обличчі Гроіла з’явився вираз неабиякої тривоги. Він приклав величезного пальця до губ та впав на коліна, благально дивлячись на Ейдана, щоб мовчав. Тоді – було трохи схоже як змінюється Рольф – Гроіл скоротився у щось менше та темніше та важче. Менше ніж за секунду, ви могли б подумати, що Гроіл, це валун біля рогу будинку.

 Дивлячись на валун, Ейдан думав: “Ось чому я ніколи не можу знайти його вдень!”, коли гучний, скоріше пронизливий голос закричав позаду нього:

 - Ага! Знайшов тебе! Попався!

 Ейдан обернувся. Рольф відвернувся від обнюхування валуна. Його шерсть здибилася на плечах, як кущі, і, як живопліт, униз, по спині. Він оголив ікла та загарчав.

 Товстий маленький чоловічок стоячи перед Ейданом, випростав одну руку, щоб схопити його, а потім позадкував на крок.

 - Тримай цю тварюку під контролем! – сказав він. На ньому був чорний піджак та брюки у смужку, ніби