Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 - Лише Господь знає, до того ж, її більше немає, - нещасно сказав Тарквін.

 Двері кухні відчинилися і вийшла місіс Сток із обличчям: “що-тут-відбувається?”. Шон вийшов за нею, діловито гризучи половину французької булки із стейком та салатом. Від цього видовища, шлунок Ейдана загуркотів. А тоді вони усі прикрили обличчя, оскільки Пак злетів із дощової діжки у коричневій хвилі дощової води.

 - Я ще поквитаюся із тобою! - заверещав він Тарквіну, випльовуючи воду та істот, що жили у діжці.

 - Поквитаєшся, аякже, - сказав йому Тарквін. – Я твій людський двійник, ось хто я. Додати сюди Шона і - ти у меншості. Йди звідси. Тримайся подалі.

 - Якого ди…? – сказала місіс Сток, спостерігаючи як Пак коливаючись спустився на землю у своєму формальному костюмі, з якого капало. - Шоне, забери цю істоту звідси, поки мені не стало погано, заради Бога!

 - Вже йду, вже йду! – сказав Пак, сердито дивлячись на неї. – Вам не потрібно закликати, я йду. І, - додав він Ейдану, - я знайду тебе знову, доволі швидко. Допоки ти використовуєш цей гаманець. - Він нахилився та швидко всунув у рожеву сумку мокрий конверт, якого тримав. Тоді він зник. Від нього нічого не залишилося окрім незначного душу води, що падала на чортополох та траву.

 - Ми повинні попросити професора використати якійсь спосіб, щоб тримати цих істот поділі від тебе, - сказав Тарквін Ейдану.

 - Професора немає, - сказала місіс Сток. – Поїхав у Лондон. У своєму власному світі. Хотіли від нього чогось особливого?

 - Нічого, лише невеликі сподівання, як ви би сказали, на фізіо [35], - сказав Тарквін. Він все ще стояв на коліні здорової ноги, спираючись на милицю. Він нещасно вказав на втрачену, де його штани прикривали ногу у траві.

 - Допоможи йому, Шон, - скомандувала місіс Сток. Вона підняла рожеву сумку – яка досить намокла при зіткненні – та подивилась усередину. – Мокрий лист професору, - сказала вона. – Вологе мюслі. Принаймні ти придбав належну їжу цьому невдячному псові. – Рольф докірливо подивився на неї та стріпнувся. Вода обприскала фартух місіс Сток. – Перестань, або я не відкрию тобі жодної консерви, - сказала місіс Сток. - Ейдан твою французьку булку я наповню через десять хвилин. Будь тут. – Вона промарширувала назад у будинок із сумкою. Рольф пішов за нею, а його ніс був практично всередині сумки.

 Шон, однією рукою розмахуючи французькою булкою, підняв Тарквіна іншою рукою, а Ейдан допоміг поставити його. Черевик Тарквіна впав з втраченої ноги, коли він став у вертикальному положенні.

 - Бачиш? – із відчаєм сказав Тарквін. – Знову зникла.

 На втраченій ступні була дуже хороша шкарпетка. Ейдан дивився на неї, радий відволіктися. Він все ще вібрував від шершнів, та від знання того, що хтось тут, у Мелстоуні, хоче його зараз вбити. Він був як струни від піаніно Ендрю, подумав він, якщо ви сильно вдарите одну, з глибоких ключів, і тоді підете.

 - Ваша шкарпетка все ще на нозі, - сказав він Тарквіну. Він нахилився та відчув повітря над шкарпеткою. Його пальці пройшлися по крутій гомілці та кістлявому коліну та відчули сильні мускули. – Ваша нога все ще тут. Пак зробив так, що Ви думаєте, що її немає. – Він насадив черевика назад на шкарпетку, щоб довести Тарквіну.

 - Це так? – Колір почав повертатися до Тарквінового бородатого, ельфійського обличчя. Дуже обережно він встав на обидві ноги. Він зігнув втрачену ногу, потім тупнув. – Ти правий! – сказав він. – Вона не зникла!

 Шон кивнув, задоволений, що Тарквіну зараз стало краще, та повернувся до Ейдана.

 - Гроіл хоче, щоб ти подивився на сарай. Він вимив вікно.

 Гроіл повернувся бочком з-за рогу будинку, знову великий, його голова була на рівні вікна спальні, поруч із ним. Він посміхнувся, униз, Ейдану.

 - Минулої ночі був добрий пастернак, - сказав він. – Солодкий. Великий. Йдемо, подивишся на сарай.

 Це було ще одне відволікання. Ейдан посміхнувся у відповідь.

 - Сьогодні буде зо тисячу бобів, - сказав він.

 - О, добре, - сказав Гроіл.

 Тарквін відкинув голову назад, щоб подивитися на Гроіла. Його рот відкрився.

 - Хто…? – сказав він Шону.

 Шон якраз набив рота батоном та стейком.

 - Грфл, - сказав він, а салат звисав з його підборіддя.

 - Це Гроіл, - сказав Ейдан. – Він один з тих, хто не користуються залізом. Моя бабця казала мені, що їх багато, треба лише придивитися. Йдемо?

 Тарквін здивовано кивнув та закульгав за Шоном, коли Шон пішов за Гроілом та Ейданом, навколо будинку до саду. Там Гроіл зупинився перед газонокосаркою та вклонився Ейдану у напрямку дверей сараю, із витягнутою величезною рукою. Це виглядало настільки вишукано, що Ейдан розсміявся та прослизнув всередину сараю.

 Місце виглядало зовсім по-іншому. Всередині світилося дивне кольорове світло, з блискучого чистого скла на даху. Ейдан бачив дві стіни, із якими Шон вже попрацював, чистячи та поліруючи різьблене дерево. Дивної форми птахи та маленькі травинки виділилися по всій задній стіні, блискучі та майже золоті. Полірування розкрило, що тут також були вирізьблені люди, переплетені із кінчиками листя та квітів.

 Ейдан вдихнув медовий запах бджолиного воску.

 - Як мило! – крикнув він. Він зняв окуляри та подивився на кольорове скло на даху. Зараз вам би було важко розгледіти, де в панелях були тріщини, або якщо ви побачили тріщину, вона б виглядала частиною візерунку у склі. Ці візерунки безумовно були схожі на обличчя, але вікно було занадто високо для Ейдана, щоб добре роздивитися їх неозброєними очима. Все що він міг побачити, це те, що вони, здавалося рухалися. Чи це його голова рухалася, тому що він витяг її угору?

 Тоді трапилося дещо дивне.

 Сарай зник