Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

для Ейдана і, разом із ним, сліди інших та Тарквіновий голос – Тарквін базікав, як завжди. Але Ейдан все ще міг чути, як десь, у саду з фруктовими деревами, співають пташки. Він міг також чути шелест дерев, і запах вологого листя, змішаного із медовим запахом зі стін. Звідкись з зовні, до нього заговорив голос. Здавалося, він не використовував слова, але він також нагадав голос Бабці, навіть якщо це був чоловічий голос.

 - Що саме тобі потрібно, юна гілочка розпалювання?

 Ейдан відповів голосу у голові, не говорячи.

 - Я хочу бути у безпеці. Люди продовжують полювати на мене.

 Голос, здавалося, обміркував. Тоді він сказав:

 - Для цього вже були прийняті кроки, тобою та іншими, але щоб бути певним у безпеці, тобі потрібно позбутися від гаманця у твоїй кишені.

 - Чому? – спитав Ейдан, переляканий.

 - Тому що, вони можуть відслідковувати тебе за його допомогою, молода гілочка. Гроші нізвідки завжди приносять неприємності.

 Це звучало так схоже на те, що казала Бабця, що Ейдан одразу ж повірив у це. Він сказав, думкою:

 - Тоді я його позбудуся. Дякую.

 - Але хіба немає ще чогось, що тобі потрібно? У тебе немає жодних прагнень?

 “Ну”, подумав Ейдан, він би дуже хотів стати футбольною зіркою, як збирався, очевидно, Джиммі Сток. Але раптом він усвідомив, що було його справжнім прагненням…

 - Я хочу бути мудрим, як Бабця та Ендрю, та мати моє власне поле-піклування та писати книжки про дивовижні речі, які я дізнаватимусь, та, та виправляти речі за допомогою магії, якщо їх неможна виправити іншими способами та, та робити багато інших речей, які потребують магії та, та…

 Голос перервав його. Ейдан відчув у ньому посмішку.

 - Добре. Дуже пристойна мета. Ідеальна для тебе. Ти отримаєш мою допомогу в цьому.

 Співи пташок та запах листя відступили на задній фон, і Ейдан виявив, що знову у сараї, із трьома іншими. Шон, із повним ротом, махав французькою булкою на ділянку стіни, а Гроіл нахилився, щоб оглянути її. Ейдан блимнув та здивувався як Гроіл стиснувся всередину. З іншого його боку, Тарквін звернув обидві руки навколо очей, так ніби його руки були біноклем, і дивився через них на вікно на даху.

 - Я не бачу всі обличчя чітко, - казав Тарквін, - але тут Воллі та Розі, і я думаю, також Ронні Сток, ось так я думаю. За попередніми оцінками, я б сказав, що половина містечка там нагорі.

 Силует у капелюсі затемнів дверний отвір.

 - Шон, - сказав містер Сток, - що ти собі думаєш, залишаючи мою косарку на дворі? Негайно забери її. Збирається дощ.

 - Так, містер Сток. Вибачте, містер Сток, - Шон вибіг на двір, все ще жуючи.

 Ейдан озирнувся на Гроіла. Гроіл присів в одному кутку та зробився твердим та важким. Очевидно, він не хотів, щоб містер Сток бачив його. “Він виглядає - ні за яких обставин”, подумав Ейдан, “ і схожий на один з тих мішків із цементом, яких Шон закопав на клумбі із спаржею”. Ейдан підійшов до Гроіла, витягуючи гаманця з кишені.

 - Можеш оберігати це для мене, деякий час? – запитав він.

 Гроіл простягнув дивовижно маленьку щільну руку та взяв гаманця.

 - Де мені його тримати? – запитав він із тривогою.

 - У кишені. Закрий блискавкою одну з кишень, - сказав Ейдан.

 Гроіл посміхнувся, як щілина у мішку.

 - А, - сказав він. – Так. У мене є блискавки.

 Тоді Ейдан згадав, який він голодний. Місіс Сток сказала десять хвилин і бути там. Він протиснувся повз містера Стока та побіг.

 - Що трапилося? – сказав містер Сток Тарквіну, як тільки Ейдан пішов. – я щось відчув. Тобі потрібна якась допомога?

 - Не зараз. Я з цим розібрався, - сказав Тарквін. – Але попереджую тебе, Стокі, з цього часу ми будемо потрібні Ейдану в максимальній бойовій готовності, ось що він потребує. 

 Оскільки Шон почав котити косарку до них, містер Сток стурбовано почухав з-за під капелюхом.

 - Гаразд. Але я, здається маю наглядати за професором, дійсно.

 - Тоді переглянь своє відношення та наглядай за обома, - сказав Тарквін. – Я думаю це терміново.

 Тоді прибули Шон та косарка. За Шоном, почав барабанити дощ. Тарквін скривився та поспішив до своєї машини, несучи милицю як гвинтівку та цілком забувши, що у нього лише одна нога.

Глава 12.

 Дощ йшов від обіду та ввечері. Ейдан похмуро вийшов із Рольфом у темну, холодну вітальню, все ще бажаючи, щоб Ендрю міг змусити себе придбати телевізора, і роздумуючи що йому самому робити далі. Він тинявся по кімнаті, шукаючи щось – будь-що! – цікаве. Таким чином він знайшов два пакунки від Сташ, які місіс Сток заховала, досить хитро, у купі нот на піаніно.

 Один був для Ендрю. Сташ написала на ньому: “Ендрю. Поки що пергаменту немає, але я знайшла це. І будь-ласка, прочитай листи та нотатки, які я поклала в твоєму кабінеті. Гадаю, вони важливі. С.”.

 Інший, на радість Ейдана, був йому, і він був великий. Записка Сташ казала: “Ейдан. Оце було унизу коробки. Тобі треба було зачекати. Насолоджуйся. С.”.

 Коли Ейдан розгорнув пакунок, він виявив стопку старих коміксів, кожний позначений круглим почерком школяра: “Власність Ендрю Брендона Хоупа. Не викидати.”

 - Ей, класно! – сказав Ейдан. Він всівся сам, всадив Рольфа, на подушках найкращого дивану, взяв комікси, включив лампу для читання та приготувався насолоджуватися.

 Ендрю повернувся через декілька годин потому, втомлений, роздратований та пригнічений від стояння