Зачароване скло - Діана Вінн Джонс

 - Розумний! – сказав Ейдан. Рольф завиляв хвостом так сильно, що не втримався та знову ковзнув на підлогу. Рольф робив серйозні подряпини внизу дверей, швидше винувато помітив Ейдан, коли нахилився подивитися на блакитне скло. Обличчя у ньому, димне та далеке, було схоже на Шонове. Якщо не Гроілове. Це міг бути будь-хто з них.

 “Дивно”, подумав Ейдан та присів, щоб подивитися на червону панель, внизу справа. У ньому було щось, схоже на чиїсь силует на тлі шаленого заходу Сонця, із пласким капелюхом на голові. Зараз Ейдан знав форму цього капелюха так добре, що зірвався на ноги та відчинив двері, як завжди робив Ендрю, перш ніж містер Сток міг поштовхом відчинити їх.

 І, звичайно ж, містер Сток маячив у дверному отворі, із коробкою. 

 Рольф насичено залаяв від радості та вискочив надвір, повз містера Стока, де підняв ногу біля дощової бочки, а тоді риссю забігав навколо, нюхаючи та іноді піднімаючи ногу знову, сприскуючи скупчення бур’янів.

 Містер Сток увійшов та кинув коробку перед Ейдановою мискою із мюслі. У ній була купа бобів, довжиною з фут, які скрізь були у грудках, ніби змії, що поглинули декілька мишиних гнізд. “Сьогодні ввечері Гроіл буде щасливий!”, подумав Ейдан. Боби його не цікавили, і він дуже сподівався, що і Ендрю їх не любить.

 - А де професор? - запитав містер Сток. – Його машини нема.

 - Поїхав у Лондон, - сказав Ейдан. – Він залишив записку.

 - Сподіваюся, він знає що робить, - сказав містер Сток та пішов.

 Ейдан обережно зачинив за ним двері, а тоді встав навшпиньки, щоб зазирнути у три верхні панелі. Оранжеве скло, верхнє ліве, мало складки, внаслідок чого було важко розгледіти чи було там також обличчя. Але обличчя було, ніби хтось розчинився у фруктовому соку. Ейдан міг виділити зачіску, злегка опуклі очі та тонкі, впалі щоки. Воно дійсно було схоже на обличчя місіс Сток. Він знову відчинив двері, на випадок, якщо місіс Сток зараз назовні, але там була лише одна особа, яка наближалася, і це був Рольф, бадьорий від бігу по саду.

 - Отже, воно зроблено не для заклику людей, - сказав Ейдан. – Тоді як же воно працює? – Він звернув увагу на зелену панель угорі справа.

 Помилитися було неможливо. Це була Сташ. Вона весело посміхалася Ейдану з туману весняно-зеленого, майже так, ніби вона збирається заговорити, пожартувати, сказати Ейдану, щоб допоміг їй із паперами сьогодні, або ще щось. Через неї йшов ряд зелених бульбашок, як весняне сонячне світло.

 - І сьогодні вона не приходить, - згадав Ейдан. – Тож це не виклик.

 Він звернувся до фіолетової панелі, усередині. Він очікував, якщо когось і побачить, то це буде Ендрю. Фіолетова панель одразу ж вразила його, як важлива. Натомість, він дивився у простір, повний бузкових сутінків, не мирний простір. Там була буря, або сильний вітер, що кидали дерева назустріч швидко пропливаючих хмар та рідкісних маленьких зигзагоподібних блискавок. Ейдан думав, що, серед фіолетового та сірого, які блищали та пересувалися, може виділити обличчя. Але він не міг бачити досить чітко, щоб сказати кому це обличчя належало.

 Поки Ейдан намагався роздивитися краще, його майже не відкинула назад місіс Сток, яка увійшла, у супроводі Шона. Він швидко натягнув окуляри, а віконні панелі знову спорожніли, у них нічого не було, окрім яскравих кольорів та випадкових смуг, грудок та бульбашок.

 Поки Ейдан чіпляв дужки окулярів за вуха, місіс Сток прочитала записку Ендрю, фиркнувши: “ Чоловіки!”, відіслала Шона працювати та з огидою подивилася на боби.

 - І що він думає я з цим зроблю? – сказала вона. – Вони як дерево, загорнуте у шкіру. Хіба він не може коли-небудь зірвати їх, коли вони ніжні? – Вона підняла порожній пакет з-під мюслі та струсонула його. Тоді настала черга Ейдана. – Подивись на це! Ти і той великий ненажерливий пес, як багато ви з’їли! Йди та принеси ще, цієї ж миті. Та принеси трохи собачої їжі, якщо вже йдеш. Крамниця і її продає також.

 Перш ніж Ейдан отримав достатньо, щоб відвернути думки від магічного до буденного, він та Рольф були назовні, із великою рожевою сумкою для закупів.

 - Ну, ти прогуляєшся, - сказав Ейдан Рольфу. Вдвох вони вирушили до містечка.

 Крамниця, позначена просто – КРАМНИЦЯ, ВЛАСНИК Р.СТОК, була за церквою і поруч із ТРІКСІ СТИЛИСТ ЗАЧІСОК. Розі Сток, яка тримала крамницю, подивилася на Ейдана із цікавістю пліткарки. Вона явно знала, хто він такий.

 - Це твій пес? – сказала вона. – Нехай він залишиться назовні. Він не гігієнічний. Я думала він дійсно бездомний. Я бачила, його, поблизу, роками. Сьогодні у мене залишилися лише шоколадні мюслі, чи хочеш набір маленьких пакетів? Пес їсть суху їжу, чи м'ясо у консервах?

 Ейдан вибрав і те і те, обох видів. Коли Розі упакувала усе у рожеву сумку, його осінило, що у нього немає грошей розплатитися. Розі Сток здавалася стійкою пані, яка ніколи не дозволить людині обіцяти заплатити пізніше. Ейдан сумнівався чи вона погодиться дозволити Ендрю заплатити пізніше. У цьому випадку вихід був один. Трохи знервовано, він витяг старого пошарпаного гаманця, зняв окуляри та відкрив його.

 На мить, Ейдану здалося, що хтось на відстані сказав: “Ах!”. Але це змішалося із шипінням магії з гаманця, і Ейдановим власним задоволенням, коли він зазирнув усередину та знайшов двадцяти фунтову банкноту. Коли він заплатив за мюслі та собачу їжу, то залишилося так багато решти, що Ейдан придбав іграшкову кістку для Рольфа та шоколадно-кокосовий батончик для себе. Монети все ще дзвеніли, коли він вийшов з крамниці.

 Використання гаманця зробило його нещасним. Це повернуло часи, коли бабця віддала його – із саркастичним поглядом, який вона завжди мала, кажучи про Ейданового батька – і те, як вона погано виглядала у той день. Бабця мабуть знала, що скоро помре, але Ейдан навіть не помітив, що їй недобре. І Бабця повинна була