Зачароване скло - Діана Вінн Джонс
Лист був занадто вологий, щоб його можна було прочитати. Ендрю присів із кавою, трохи подумав, а тоді використав різновид того самого способу, яким витягнув свою машину з канави. Поклавши кінчики пальців на вологий конверт, він знову подумав про Ейнштейна, та про час, та про минуле, назад у той момент, коли лист був написаний, коли він був сухий та свіжий. Він запропонував листу повернутися до стану, у якому воно було тоді.
Лист послужливо так і зробив. Через секунду, чи близько того, з’явився великий дорогий конверт, новий та сухий, сухий достатньо, щоб Ендрю розкрив його кінцем ложечки для кави. З нього Ендрю витягнув листа. Таким самим фігурним, величним почерком говорилося:
Містер Хоуп,
Я дізнався, що зараз ви підкупаєте та примушуєте моїх людей переходити на вашу сторону. Припинить це. Якщо ви не припините, це означатиме, що ви підвергнетеся репресіям, коли дозріють мої плани щодо Мелстоуну.
Ваш,
О.Браун.
Вся радість Ендрю від успішного застосування магії зникла у хвилі люті. Як сміє містер Браун наказувати йому таким чином! Який грубий! Він зробив великий ковток кави та лютував. Коли він налив собі другу повну чашку, то трохи охолонув, щоб розмірковувати про кого саме містер Браун думав, коли казав, що їх підкупають. Гроіла та Рольфа, мав на увазі це чоловік, припустив він. Він точно не мав на увазі Охоронця.
- Абсолютний абсурд! – голосно сказав Ендрю. Гроіл все ще був дитиною, і дідусь підкормлював його роками. Багато ж уваги містер Браун приділяв Гроілу, у якого не було ані їжі, ні одягу, допоки Мелстоун Хауз не забезпечив його ними. Те саме стосувалося і Рольфа, який був трохи більшим за цуценя. – Абсурд! – знову сказав Ендрю. Він відкинув листа у сторону та пішов шукати Ейдана.
Ейдан, посміхаючись, подивився на нього, з-за гори коміксів. Рольф підхопився, вскочивши з Ейданових ніг, вертячи хвостом та лестився до Ендрю. Ендрю потер Рольфові шовковисті вуха та відчув себе трохи краще. Ейдан розглядав його якусь мить, а потім сказав:
- Поганий день?
- Так, - сказав Ендрю. – Що ти читаєш?
У відповідь, Ейдан повернув комікс, підписом до Ендрю, та тримав його так. Ендрю нахилився і був вражений побачити свій власний підпис. Він зовсім забув свою колекцію коміксів. Він забув, що зберігав комікси тут, у Мелстоун Хаузі, тому що батьки забороняли йому читати такі речі. Його дідусь не забороняв. Ендрю згадав, що дідусь також читав комікси і насолоджувався ними так само як і Ендрю.
Окрім частин, де йшлося про надприродні здібності, згадав Ендрю. Тоді дідусь починав дратуватися та пояснювати Ендрю, де вони помилилися, і як. “Пес-кулаки, всі види перевертнів не потребують повного місяця, щоб змінюватися”, казав старий Джоселін, згадав Ендрю. “Це лише фольклор, синку. Зазвичай, вони змінюються за допомогою волі”. Після цього, згадував Ендрю, Джосенін інструктував його як правильно, насправді працює магія, не так, як у коміксах; розповідаючи йому так багато речей, що Ендрю сьогодення відчував, ніби отримав звалище інформації. Він почувався досить приголомшеним від кількості, яку зараз згадав. Він недовірливо розсміявся. Він змусив себе забути усе це, спочатку, тому що його мати сказала йому, що це нісенітниці, а потім, коли був старанним студентом, тому що вирішив, що магія не те, що знають дорослі люди. А старий Джоселін, врешті-решт, інструктував свого онука дуже ретельно у всьому, що йому пригодиться, коли він візьме на себе турботу про дідусеве поле-піклування. “Яким я був дурнем!” подумав Ендрю.
Ейдан зосереджено дивився як приголомшена, недовірлива усмішка зросла на обличчі Ендрю. Коли Ендрю нарешті розсміявся, Ейдан розслабився. Тепер він міг повідомити погані новини.
- Сьогодні тут виникли проблеми, - сказав він, - але нога Тарквіна дійсно все ще на місці. Я перевірив. – Він описав свою сутичку із Паком, але не згадав дивний голос у сараї. Це було приватне. – Тож я віддав гаманця Гроілу, на збереження, - закінчив він.
- Добре, - сказав Ендрю. – Я якраз хотів попередити тебе, щоб ти не користувався цим гаманцем. Вони можуть знайти тебе з його допомогою. Тож, після цієї невеликої сутички, тебе не здивує, що вони спостерігали за будинком Аркрайтів у Лондоні. Я теж мав сутичку там. Але, здається, Аркрайти переконали себе, що відіслали тебе, бо ти лякав інших дітей.
- Здорово! - сказав Ейдан. – Я цього і хотів від них
Ендрю вирішив, що зараз не час вказувати Ейдану, що вчиняти так, було поганою магією. Ейдана і так достатньо потрясло, що хтось у Мелстоуні справді хоче його смерті.
- Значить це був ти! – сказав він. – Яке полегшення. Розмовляючи із ними я все дивувався хто з нас божевільний. Але діти знали правду. Я не знав, допоки китайський хлопчик не побіг за мною…
- Генрі Лі, - вставив Ейдан. – Він розумний. Сташ залишила Вам пакунок. Он там, на піаніно.
Ендрю зрозумів, що радий тому, що Ейдан перервав його. Не буде нічого доброго, якщо розказати Ейдану хто його батько – хоча це, подумав Ендрю, пояснювало дивовижний дар Ейдана до магії. Він пішов до піаніно. По дорозі, він зупинився, жестикулюючи біля каміну, якого місіс Сток наповнила дровами, для розведення вогнища. Витягни жмут з вогняного центру Землі, вчив його дідусь, і Ендрю зараз згадав, та змахни його серед розпалення. Вогонь загорівся, блимаючи та потріскуючи.
- Так краще, - сказав Ендрю, піднімаючи маленький пакунок Сташ.
- А Ви можете навчити мене цьому? – запитав Ейдан, коли Рольф бадьоро підбіг до килимка біля каміну та вклався, із вдячністю, перед вогнем.
- Можливо, - неуважно
