Samotni.com - Барбара Космовська
— Будь ласка, припини… Усі витріщаються, — шепотіла вона збентежено.
— Чотири граки — це ще не всі! Звикай до слави! Що таке? Ти плачеш? — Йоанна зненацька вгледіла, як пухкими щоками покотилося кілька сльозин. І, дивлячись на них уважно, вона збагнула, що це аж ніяк не сльози радості. — Я, мабуть, щось не розумію, — безпорадно зітхнула вона. — І без твоїх пояснень так нічого і не розчовпаю.
Познімавши у школі куртки, вони рушили до улюбленого місця. Дівчата вмостилися на східцях, які вели до комірчини шкільної радіостанції. Дзвінок повимітав із коридорів навіть наймлявіших учнів. Лише зрідка чутно було, як тупотять у холі ноги і грюкають двері в клас, ковтаючи останніх, хто запізнився.
— Ми трохи прогулюємо, — зауважила Кая, коли навколо запала мертва тиша.
— Та нічого. Ми вийшли з англійської по-англійськи.
— Я б сказала, ми по-польському на неї не зайшли, — у голосі Каї нарешті забринів грайливий тон.
— Розкажи мені, що сталося.
— Сьогодні ж та лінійка… Дирекція, ну, знаєш, вишикує під стіною цілу школу. І потім оголосить перемогу, а ще викличе мене на середину… Як оце пройти повз ті погляди і вигуки? Під свист, крики, гудіння… — Кая затулила обличчя руками. — Після такого виступу мені свистітимуть услід на кожній перерві, а я… я просто хотіла б, аби ніхто на мене не дивився…
— Ти так себе соромишся? — похитала головою Йоанна. — Відмовилася б від власного успіху і таланту через кількох ідіотів?
— Тобі легко сказати, — Кая кутиком серветки витирала патьоки дешевої туші. — 3 тебе ніхто не сміявся! Я багато що витерплю, але глузування діймає найбільше. Я не можу з цим боротися, тож не хочу йти на лінійку. Чи це погано?
— Якби ти дивилася на себе моїми очима. Або Зосі й Віктора… то неодмінно відкрила б, що ти зовсім не смішна… Але що там наші очі! — Йоанна насупилася. — Для тебе невдача — це рохкання і мукання цих маленьких класних свинок, які поки не вступлять у болото, то й не знають, що головні…
— Ви для мене найголовніші, але пробач… — Кая стиснула губи, знову ладна розплакатися, — …моя дупа і мої цицьки труситимуться в такт непристойних вигуків. Оце я випхаюся у вузьких брюках і блузці перед усіма. Наче велика мішень, у яку можна стріляти чим завгодно. Дякую за таку нагороду…
— Кайко, зроби це для мене, для нас… Лиши страх на справжню трагедію. Іди по свою нагороду. Я плескатиму тобі, аж руки болітимуть… Але зачекай… Ти не сказала, за що тобі плескати! Що ти намалювала на тому плакаті?
— Тема хороша, — зітхнула Кая спокійніше. — Я показала розвиток насильства в трьох варіантах. Спершу моя героїня, маленька дівчинка, розчісує і пригортає свою ляльку. Потім з’являється мати дівчинки і сварить її. А третій образ віддзеркалює другий. Та ж маленька дівчинка б’є і знущається зі своєї улюбленої іграшки… Так, наче хоче взяти реванш за свої страждання…
— Суперідея! — Йоанна була по-справжньому зворушена. — Насильство породжує насильство, але сказано зовсім по-іншому… І, знаєш, я просто подумала, що ця історія має чимало спільного з нашою розмовою.
— Про що ти?
— Давай-но припустимо, що ми — маленькі дівчатка. І якщо сьогодні ми дозволимо комусь нас кривдити, то рано чи пізно ми робитимемо так само. Кривдитимемо себе чи інших…
Вони замовкли, спостерігаючи за тим, як сумна прибиральниця марно намагається натерти підлогу, яка за хвилю перетвориться на море брудних слідів і пристань для фантиків.
— Подивися на мене, — Кая енергійно поправила неслухняний чубчик. — Як ти гадаєш, гребінця досить чи треба ще поправити? Зрештою, мені ж потрібен зірковий вигляд!
— А як щодо класної туші? — Йоанна захихотіла. — Себто Зосьчиної класної туші, що якимось дивом опинилася в моєму рюкзаку. І ця ніжна пудра, якраз до твоєї шкіри. Тут є ще… якісь тіні для повік… зелені… Три хвилини — і від тебе очей не відірвеш!
Дівчата рвонули в туалет, прибиральниця ображено глянула їм услід. Кая досить швидко упоралася з оновленням свого образу. І тепер, зиркаючи на Йоанну проясненим поглядом, вона, не вагаючись, щиро посміхнулася подрузі.
— Мені просто цікаво, — хитро підморгнула вона, — звідки це у твоєму рюкзаку так багато всілякого косметичного мотлоху? Ще недавно малюватися дівчині заборонялося…
— Це випадково, — знітилася Йоанна, похапцем ховаючи косметику. — Я і справді не знаю… Прибирала в коридорі, тож, певно, просто мимоволі покидала в сумку.
— А після школи, перш ніж побачитися з Віктором, мимоволі мазнеш тут і там? — підсумувала Кая, вдаючи сувору міну директорки, рішуче налаштованої проти будь-яких косметичних експериментів.
— Я не виключаю цього, пані директорко, — підхопила гру Йоанна. — Але обіцяю, що як чемна учениця відсмоктуванням жиру і збільшенням губ займуся вже після закінчення школи…
Триразовий дзвінок, який кликав на лінійку, позбавив Каю щойно знайденої впевненості у собі.
— Побачиш, усе буде добре, — запевнила її Йоанна і майже силоміць виштовхала приятельку з вузького туалету.
Кая зітхнула з полегшенням, коли виявилося, що її успіх буде затьмарений виховними виступами дирекції та запрошеного до школи співробітника поліції.
— Крадіжкам учнівських грошей слід покласти край. Злодіям кажемо «ні»! — сухо говорила директорка, обливаючись потом у занадто тісній білій блузці.
— У спгаві банди злодіїв, які пгивласнюють і кгадуть ггоші у молодших, ми вже пговодимо слідство… — поліцейський мало не ковтав мікрофон, забавляючи своєю кумедною вимовою всю гімназію.
Коли Кая рушила по
