Samotni.com - Барбара Космовська
Якби вона мала при собі свій щоденник, то, певно, спробувала б зібрати в якусь упорядковану вервечку легковажні та розпорошені думки. Більше схожі на червневих світлячків, які з’являються і зникають так швидко, що й не скажеш напевно, чи бачив насправді їхні зеленуваті тільця. Слова в низці завжди можуть означати що завгодно, а думки, що спалахують і гаснуть у темряві недомовок, тільки болять і вже не хочуть нічого означати.
Отож, якби цей щоденник вона тримала в сумці, між класними роботами й анкетою з питання вибору майбутнього вишу випускниками, якби відкрила його на вільній сторінці та потрусила чорнильною ручкою, що час від часу пересихає… Що написала б про останні години?
Вона заплющила очі й, тихо ворушачи губами, спробувала скласти кілька значущих фраз.
Коли сьогодні мене викликав наш директор, я гадала, що йдеться про похід класом на концерт «Kult».[18] Я мала сказати, що це занадто і я категорично проти. Я увійшла з гордовитим виразом, але директор навіть не глянув на мене. Він запитав, що я можу сказати йому про Мальвіну Родан. Я потішилася, що мова йде про Мальвіну, а не про Казика.
— У неї наразі складний період, — мовила я. — 3 нею щось не так, але я не знаю що.
— Зате я знаю, — зауважив директор. — Вона лежить у відділенні інтенсивної терапії. Вона намагалася накласти на себе руки. Отже, ви тепер теж знаєте, що відбувається з вашою ученицею Мальвіною Родан.
А тепер я сиджу, Мальвіно, перед дверима твоєї нової кімнати. Тут біло і стерильно. Лікарі — у бірюзовому, медсестри — у блакитному, я — посіріла. Я бачила тебе тільки частку секунди. Ти блідіша за розлите в ліжку молоко. Кажуть, що з тебе дістали цілу аптеку психотропних ліків. Вони належали твоїй тітці, тій, яка разом зі своїм чоловіком справляє таке гарне враження.
Чи загадувалась тітка над тим, від скількох лихих торкань доводилося щодня утікати племінниці? Від скількох хтивих поглядів вона мусила ховатись у ванній? Тихо зникати, обертаючи ключ? Тремтіти від страху й безсилля?.. Ховати своє тіло і тримати його, наче в таємниці? Так, наче це сукня нареченої за день до весілля, а не твоя священна власність, розпоряджатися якою можеш тільки ти…
Цікаво, про що здогадувалася твоя тітка, а що проґавила, лягаючи спати рано через мігрень. А може, в її буденних думках тебе взагалі не було? Тремтяча тінь дівчини за скляними дверима нічим не відрізнялася від сцени останньої мелодрами, яку вона переглядала, виливаючи сльози й пестячи улюблену кішку. Скільки почуттів ти ховала від неї та від себе? І що ти зробила з відчуттям провини?
Поклала його до рота і запила склянкою води. Проковтнула цю провину мовчки, змучена й самотніша від улюбленої тітчиної кішки.
Та психолог, яка говорила з вами вчора, вважає, що найгірше в тебе вже позаду. Бо ти жива, тобі допоможуть і ніхто вже тебе не скривдить. Я так не думаю… Я прийшла сюди, бо хочу…
— Можете зайти, — симпатична медсестра промовисто постукала пальцем по автомату з бахілами за злотий.
Мальвіна не ворухнулася, коли я присунула стільчик до її ліжка. Сіточка блакитних жилочок у поштриканому крапельницею зап’ястку. Здавалося б, звичайний лікарняний вигляд, але бере за горло. Це через цю сіточку Зося так довго совалася на стільці.
— Привіт. — Вона не очікувала зловтіхи. Чи якоїсь поблажливості. — Я прийшла сюди, бо я хочу… вибачитись. Я… я все проморгала. Тобто проморгала тебе. Гріш мені ціна.
— Нам нема про що говорити…
Зося подумала, що голос Мальвіни має колір її невиспаних очей, колір повітря. Він є, але більше нагадує відлуння, яке несе якась далека хвиля.
— Я хочу, щоб ти колись мені пробачила.
— Зараз я про це не думаю.
— А я мушу, бо не знаю, як мені з цим далі жити.
— Напевно, краще, ніж мені… з цим… — Мальвіна голосно ковтає слину.
— Мабуть що.
Мовчання.
— У мене для тебе є така смішна дрібничка. Присягнись, що ти ще захочеш колись посміятися.
— Може, колись, — губи Мальвіни сухі.
Зося не наважується влити між них краплю води. Вона не знає, чи можна.
— Це такий слоник із піднятим хоботом. Його звати Мальвін. Замість ікла він має ключик. Якщо тобі закортить дізнатися, що він хоче тобі сказати, поверни ключик.
Медсестра мала гарний спосіб спроваджувати гостей.
— Мальвінка дуже дякує.
