Samotni.com - Барбара Космовська

Вони вийшли просто в густий дощ.

«Ллє як з відра!» — зрадів Віктор і задер голову. Цей дощ може означати тільки ранню весну, подумав він, не відчуваючи холодної води, що нахабно просочувалася крізь пошарпану куртку. Навіть вигляд порожнього помешкання не псував йому раптово знайденої втіхи. Адже так добре було йти в темряві, нога в ногу. З другом. Так думав хлопчина, спритно копаючи камінець на середину калюжі. «З другом…»

Учорашній день минув під знаком Паули. Або, радше, сліз її матері, яка попросила мене про щиру розмову. Щирість узагалі — штука болюча. Бо як можна спокійно розказувати чужим людям про те, що її дочка втікає з дому? Як зізнатися вголос, що з двох років вона не знає власної дитини?.. І як її пізнати, працюючи на кількох знімальних майданчиках далеко від рідного міста…

Я дивилася на вродливу матір Паули, оцінюючи її спробу скласти те, що не складається, шукати пояснень, які, втім, залишаються знаками запитання та й годі. Я подумала, що це, напевно, найдраматичніший монолог, який я коли-небудь виголосила. Я шкодувала, що вона не грає переді мною одну зі своїх головних ролей. Вона є самою собою… Як же вона нагадує всіх інших матерів, які з жахом виявляють, що дитяча кімната давно вже спорожніла.

Паула. Передостання парта під вікном. Дівчина спокійна, врівноважена. Непогано тямить у математиці. Твори з польської мови, якщо вона їх таки приносить, логічні й добре написані. Можливо, їм не вистачає емоційності, образності, але грамотності — ніколи… І, нарешті, Паула, в якої завжди є гроші. Я знаю, бо вона залюбки позичає їх іншим, коли хтось забуде принести, щоб на щось здати. Вихована, проте зверхня. Гарно вдягнена і дратівна для деяких учителів-невдах. Особливо вчительки фізкультури.

Хіба це можливо, щоб одна з кращих учениць у моєму класі вела подвійне життя? Вечорами тікає з безпечної вілли і приєднується до якоїсь банди, що захоплює студентські клуби. Буває в них разом із якимсь молодиком Дрожджем на прізвисько Качан, який, видно, або вже лікувався від алкоголізму або збирається йти лікуватися. Повертається вона над ранок. Як правило, під градусом.

Вона, мати, про все дізналась останньою. Батько Паули нічого підозрілого в її поведінці не помітив. Утім, це добре відомий музикант. Вічні тури, концерти, нова дружина… Відколи вони розлучилися, зустрічалися рідко або й взагалі легковажили одне одного, щоб не говорити про їхню дочку. Крім того, що тут сказати? Паула завжди була гарною дитиною. У школі тільки похвала, добрі свідчення від приятельок із хороших родин. Авжеж, вона погано пережила розпад сім’ї, але про неї відразу ж подбали. Вони найняли найкращого психотерапевта. «Вона могла скільки завгодно розповідати чудовому фахівцеві про свої проблеми, тож навіщо, скажіть мені, вона робить це зі мною? Адже в неї є все! Все!» — схлипнула насамкінець красуня-мати Паули. Славетна актриса.

Коли вона замовкла і рилася в сумочці, шукаючи хусточку, я обурилась. Тихо, але твердо мовила, що Паула не тікала з дому, адже його в неї просто не було. Я докинула також, що ще не народився терапевт, який міг би замінити матір або батька. І нема таких грошей, якими можна було б відшкодувати борг бездіяльності, відчуження. Я порівнювала Паулу зі супутником, якому доводиться літати навколо двох сонць. Я говорила про її самотність, коли вона міняла один порожній будинок на інший. І про те, як необачно ми сподіваємося на диво, вдаючи, що наші діти виросли і ми їм уже не потрібні. Авжеж, у них є власні психотерапевти, викладачі. У них є інтернет-форуми, де вони виявляють, як і мільйон інших дітей, що самотність у сучасному світі — це норма…

Мати Паули зустріла це мужньо. Я знаю, вона зрозуміла, про що ми говорили. Жодних театральних сцен відчаю, жодних коників і вимог. Згодом того ж дня вона зателефонувала, аби сказати, що дещо вирішила. Вона не гратиме у черговій плановій стрічці. Мати хоче знову подружитися із власною донькою. Вона починає від сьогодні.

Я обом їм допомагатиму з великою вірою, що в Паули є шанс народитися знову. У люблячій родині.

Вони стали біля класного вікна, заглибившись у розмову.

— Але я не вмію добре їздити! — засміялася тихо Кая у відповідь на пропозицію Йоанни. — Ти попадеш зі мною на гроші, бо я ж селючка!

— Селючка? — підхопила з презирством Каська, яка несподівано виросла перед дівчатками, грубо вплутавшись до розмови.

— Село і люди! До вашої уваги нова модель Дунька! Хто не бачив, дивіться! — гукнула вона до класу.

Десяток пар очей припали до зніяковілого обличчя Каї. Хтось бридко засміявся, хтось відважив грубий жарт.

— Що ти маєш на увазі? — Йоанна спокійно, але твердо вдивлялась у Каську.

— А тобі що до того? — У голосі Каськи наростала лють. — Я тебе не чіпаю, тож стули пельку! І припини товаришувати з цією годованкою, бо й