Вітер у верболозі - Кеннет Грем

— Ну так, Жабина година! Ура-а! — у захваті заволав Кріт. — Я згадав! Ми навчимо його бути розважливим Жабою!

— Як я дізнався вчора увечері з вірогідних джерел,— вів далі Борсук, поклавши лапи на Спинку стільця, — саме сьогодні вранці до Терема Жаб прибуде на обкатку ще один новий надзвичайно потужний автомобіль. Певно, зараз Жаба зайнятий тим, що чіпляє на себе те гидотне вбрання, за яке він так дорого заплатив і яке перетворює його з порівняно добропорядного Жаби в Нікчемну Потвору; сам вигляд його викликає напад шаленства у кожної нормальної тварини, якщо вона пройде поблизу. Ми повинні бути непохитними і діяти, поки ще не пізно. Отож збирайтеся, і ми негайно підемо разом до Терема Жаб і доведемо діло до кінця.

— Хай буде так! — виголосив Щур і підхопився на рівні. — Ми врятуємо бідолашне, безталанне звірятко! Ми навернемо його на путь істини! Він стане праведним Жабою, ми дамо йому раду!

І вони вирушили виконувати свою славну місію. Борсук ступав попереду. Звірі в гурті завжди пересуваються найдоцільнішим і найрозважливішим способом — один за одним, вервечкою, а не поперек дороги, бо тоді вони не зможуть нічого зарадити в разі якоїсь скрути чи небезпеки.

Підійшовши до Жабиної каретні, вони справді побачили, як і казав Борсук, розкішний новий автомобіль — величезну яскраво-червону (улюблений Жабин колір) машину, що стояла перед будинком. Коли вони підступили до парадних дверей, ті розчинились, і сам пан Жаба у великих окулярах, кашкеті, крагах та довгому шкіряному пальті чванькувато зійшов з ганку, на ходу натягуючи шоферські рукавиці.

— Агов! Ідіть-но сюди, хлопці! — весело гукнув він, побачивши їх. — Ви якраз вчасно. Зараз ми вирушимо у незрівнянну... у незрівнянну... у... е-е... незрі...

Бадьора промова зашпортнулась, а тоді й зовсім урвалася, бо Жаба завважив, які суворі та невблаганні стояли його друзі, тож щире запрошення так і лишилося незакінченим.

Борсук ступив до Жаби кілька кроків.

— Заберіть його в дім, — рішуче звелів він своїм супутникам. А коли Жабу силоміць, бо він пручався і протестував, затягли в дім, Борсук повернувся до шофера розкішного нового авто:

— Боюся, що сьогодні ви не будете потрібні. Шановний пан Жаба змінив свої наміри. Автомобіль йому не знадобиться. Прошу зважити — це рішення остаточне. Чекати вам не слід.

І теж пішов до будинку, грюкнувши дверима.

— Так от, слухай мене! — догнавши у вітальні всіх трьох, мовив він до Жаби. — Насамперед зараз же скидай ці сміховинні лахи!

— Не хочу! — відчайдушно зойкнув Жаба. — Як розуміти таке свавілля? Я вимагаю пояснити мені!

— Зніміть з нього все це, негайно! — наказав Борсук.

Вони удвох повалили Жабу на підлогу, хоч як той виривався і обзивав їх найпослідущими словами, і тільки так змогли виконати наказ. Щур сів на Жабу верхи, а Кріт стягував з нього одне по одному все автошмаття. Потім вони знову поставили його на ноги. І, здавалося, разом із тим розкішним обладунком з Жаби злетіла вся його пиха. Тепер це був просто Жаба, а не Пострах Великих Доріг. Він жалісно хихотів і запобігливо заглядав то одному, то другому в очі. Схоже, таки зрозумів своє становище.

— Ти знав, Жабо, що до цього дійде рано чи пізно, — повагом заговорив Борсук.

— Ти нехтував нашими застереженнями, розтринькував гроші, які залишив тобі батько, ти створював кепську славу нам, звірям, тою своєю шаленою їздою, тими аваріями та сутичками з поліцією. Воно, звичайно, добре — незалежно жити, але ми, звірі, навіть найближчим друзям ніколи не дозволимо клеїти дурня, переступати межу, а ти цю межу давно переступив. Нічого не скажеш, загалом ти непоганий хлопець, і я б не хотів бути надто суворим до тебе. Хочу тільки ще раз спробувати привести тебе до тями. Зараз ти підеш зі мною до бібліотеки і там почуєш кілька правдивих слів про себе; побачимо, чи вийдеш ти звідти таким, яким зайшов.

Він міцно схопив Жабу за лапку, повів до бібліотеки й зачинив за собою двері.

— Пусте! — зневажливо кинув Щур. — Розмовами Жабу не проймеш. Він патякатиме казна-що.

Вони зручно вмостилися у кріслах і стали терпляче ждати. Крізь зачинені двері їм було добре чути довге, безугавне Борсукове бубоніння, яке то спадало, то гучнішало; невдовзі вони відзначили, що його проповідь час від часу переривається голосними риданнями, які, безсумнівно, вихоплювалися з грудей Жаби: він був добросердий і вразливий хлопець, його зовсім неважко було — хай і ненадовго — розчулити до сліз і схилити до чого завгодно.

Не минуло й години, як двері відчинились, і на порозі з’явився Борсук; він урочисто вів за собою засмученого й пониклого Жабу. Шкіра на тому обвисла, ноги запліталися, на щоках ще не просохли сльози, викликані зворушливою Борсуковою проповіддю.

— Сядь сюди, Жабо, — лагідно мовив Борсук, показуючи на стілець. — Друзі мої,

— провадив він далі, — мені приємно повідомити, що Жаба зрештою усвідомив хибність свого способу життя. Він щиро засуджує свою колишню негідну поведінку і хоче назавжди викинути з голови всякі автомобілі. Щодо цього він дав мені урочисту обіцянку.

— Приємна звістка, — похмуро погодився Кріт.

— Авжеж, дуже приємна звістка, — обізвався Щур, не приховуючи сумніву, — якщо тільки... якщо тільки...

Кажучи це, він пильно дивився на Жабу, і йому здавалося, що в очах цього нещасного звірятка зблискує якийсь гострий вогник.

— Тепер лишилося тільки одне, — вдоволено підсумував Борсук. — Жабо, я хочу, щоб ти урочисто повторив перед нашими друзями те, що казав мені в бібліотеці. По-перше, що ти жалкуєш про свої витівки і розумієш, які вони безглузді!

Запала довга мовчанка. Жаба розпачливо зиркав спідлоба навсібіч, а інші завмерли в напруженому чеканні. Нарешті він заговорив.

— Ні! — мовив похмуро, але рішуче. — Ні про що я не жалкую. І все це було зовсім не безглуздо! То було просто неповторно!

—