Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Джек побіг геть.

Оббіг будинок і кинувся до задніх дверей. Їх було відчинено навстіж, горіло світло. Усередині волого блищала недавно помита підлога — кров та відбитки стерли. Джек увійшов, знайшов під раковиною в кухні кілька паперових пакетів. Хиткими кроками попрямував до вітальні. Знайшовши шафу із компроматом, він почав нагрібати папки: один, два, три, чотири, п’ять пакетів — дві ходки до машини і назад.

Тиха лос-анджелеська вулиця, майже о пів на третю ночі. Джек бурмотів собі під носа щось заспокійливе.

Мотиви зробити це були у мільйонів людей. Ніхто не знає, що ті журнали у нього. І каліцтва ці, швидше за все, нічого не значать — просто вибрики психопата.

Усе, що було треба, Джеку, — знайти теку із досьє на самого себе.

Джек вимкнув світло, подряпав вхідні двері своїми наручниками — хай думають, що тут побував грабіжник. Потім зірвався з місця й помчав геть — у нікуди, аби не стояти на місці.

Не стояти на місці виявилося доволі нудною справою. Натрапивши на дешевий мотель під назвою «Ліжечко Оскара», він заплатив за тиждень наперед, заніс у номер свої пакунки, пішов у душ, а потім знову надягнув просяклий потом одяг. Номер нагадував більше палац для тарганів: вони були повсюди, над ліжком — величезна масна пляма. Він принюхався до себе й відчув, що страшенно смердить. Він зачинив двері й занурився у привезений компромат.

Старі випуски «Цілком таємно», вирізки, отримані з поліції документи. У досьє знайшлися певні цікавинки: Монтґомері Кліфт — найменший член у Голлівуді, Еррол Флінн — нацистський агент. Свіжачок: гомосексуальний роман Еррола Флінна і якогось письменника на ім’я Трумен Капоте. Комуняки, подробиці інтимних життів знаменитостей — від Джоан Кроуфорд до колишнього окружного прокурора Білла Макферсона. Галерея наркоманів: компромат на Чарлі Паркера, Аніту О’Дей, Арта Пеппера, Тома Нілу, Барбару Пейтон, Ґейла Рассела. Статті для майбутніх номерів: «Мафія пов’язана із Ватиканом!!!», «Лавандова літургія: чи справді «Крутий» Гадсон настільки крутий?», «Зважайте на наркоманів: небезпечний чай у Голлівуді». І ще повно всякого, занадто банального для того, аби бути Гадженсовим компроматом, — комуністи, геї, лесбійки, наркомани, педофіли, німфоманки, жінконенависники, політики на службі злочинців.

І нічого — про сержанта Джека Вінсеннса.

І нічого також про «Жетони честі», хоча Гадженса дуже цікавив цей серіал, і вже точно він мав папку на Бретта Чейза.

Дивно.

І ще більш дивно те, що «Цілком таємно» регулярно поливав брудом Макса Пелтца, а тут на нього нічого не виявилося.

Нічого про Пірса Петчетта, про Лінн Брекен, про Ламара Гінтона, про «Флер-де-Ліс».

Джек уявив, скільки папок із брудом опинилося в нього в руках. Здається, багато, і якщо вбивця щось і забрав, то небагато, бо вся ця купа і так, мабуть, ледве би влізла до Гадженса в шафу.

АЛІБІ.

Джек склав папки у шафу, повісив на дверях табличку «Не турбувати» і, вийшовши через задні двері, помчав додому.

5:10.

Під молоточком у дверях — записки: «Джеку, ти не забув про наше побачення в четвер?» «Джеку, милий, ти що — у сплячку впав? К.».

Він увійшов, взяв телефонну слухавку, набрав 888.

— Поліція.

— Чуваче, — змінивши голос, заговорив Джек, — я хочу повідомити про вбивство.

— Сер, ви серйозно?

— Ще б пак, най мене грім поб’є, якщо я брешу.

— Назвіть вашу адресу, сер.

— Моя адреса не має ніякого значення. Я хотів обчистити цю хату, але знайшов там мертве тіло.

— Сер…

— Саут-Александрія, № 421. Второпав?

— Сер, де ви …

Джек повісив слухавку, роздягнувся, ліг у постіль. Припустімо, двадцять хвилин піде на приїзд патрульних, десять — на те, аби ідентифікувати Гадженса. Патрульні покумекають трохи, зрозуміють, що це не заштатний випадок, зателефонують у Відділ убивств. Черговий витягне з ліжка начальство. Тад Ґрін, Расс Міллард, Дадлі Сміт — усі вони моментально згадають про Джека. І вже за годину його телефон буде розриватися від дзвінків.

Джек лежав, відчуваючи, як просочуються його потом свіжі простирадла. Телефон озвався о 6:58.

— Алло? — позіхнув він у слухавку.

— Вінсеннсе, це Расс Міллард.

— Слухаю, капітане. А котра година? Що…

— Неважливо. Знаєш, де живе Сід Гадженс?

— Ага, десь у районі Чепмен-Парку. Капітане, що за…

— Саут-Александрія, № 421. Негайно, Вінсеннсе.