Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Вітаю вас брати, ви просто на вечерю встигли. Я так зрозумів, що Агіас ще має справи на дворі? – З деяким смутком він спробував посміхнутися. – Не затримуйся, запрошую всіх до столу.

Чверть години опісля, друзі сиділи за столом в просторій кімнаті.

Есін робив зброю, як для ченців, так і для циган, що жили далі в джунглях. Руки його були суцільно покриті шрамами від опіків, а очі випромінювали впевненість і досвід. Втомлений погляд видавав, що життя у коваля складалося не просто. Його дружина, Оракул Братства, залишилася в стінах Агарії, така була ціна за його свободу. Свобода… Ось, що було його вищою цінністю. Але тепер, вже не володіючи мантією Братства, він був для більшості жителів Агарії чужим, ізгоєм. Есін сів у крісло і розгорнув записку від циганського Барона.

– Ти отримуєш листи? Від кого? – Здивувався Дітар.

Те, що Есін не приховував послання, дозволяло вільно його запитати про зміст. Він не відповів на питання Дітара, а лише підняв на друзів очі та запитав:

– Ви прийшли до Надіши чи до мене?

Дітар обернувся до трьох ченців:

– Якщо з їжею ви закінчили, то один – на дах, а двоє на вулицю. Вночі не спати, докладати про щонайменший шурхіт, йдемо вранці.

Ченці швидко і беззвучно зникли з кімнати.

Есін простежив за їх відходом:

– Брати, мабуть в наших джунглях з'явився ворог. Я навіть уявити не можу, хто він. По вигляду – люди з Калінги, але навіщо їм приходити сюди зі зброєю? Сьогодні я отримав цей лист від Міхі. Барон циганів повідомив, що загін індусів в кілька десятків чоловік напав на табір, де будувалися човни. Кілька майстрів загинули. Ті, кому вдалося врятуватися, говорили, що це були воїни Калінги.

– Ми також відбили напад індусів сьогодні вранці на березі озера. Від бранців немає користі. Думаю, що прямо зараз у Монастирі їх катують.

Есін здивованно схмурнів:

– Довго мовчати вони не зможуть!

– Тому ми і вирішили попрямувати до циган, в надії довідатися у них, що їм відомо.

– Всі новини, які ти дізнаєшся, приведуть тебе до старого ворога ченців – Книготорговця! – Прозвучав суворий голос сивого батька Есіна, що спускався по сходах. – Зрадник, що накликав на Агарію безліч бід і смертей. Тепер, навіть порваний уривок старого манускрипту, притягує всіх, прагнучих золота і заборонених знань, шукати сховані скарби ченців. – Говорив Мріадр. – Доки зрадник живий, не буде спокою для Агарії.

Есін ще нижче опустив голову і стиснув кулаки. Колись він очолював один з таких загонів месників. Вони з’ясували місце угоди між Книготоргівцем і купцями з далеких земель. Кожного разу той вибирав нове місце, але їм вдалося його вистежити. В таверні маленького містечка ченці влаштували засідку. Але в останню мить вони були викриті, і люди Книготорговця перебили майже всіх месників. В страшній бійні Есіну вдалося запам'ятати лише голос зрадника, оскільки обличчя його приховувала маска. А ще, чернець зміг вирвати у ворога книгу, яка готувалася на продаж – "Щоденник Ханоя".

Сам Книготорговець зміг піти цілим і неушкодженим, втративши частину своїх людей, він зберіг своє життя і свободу. Ще до того, як почалася різанина в тісній таверні, Есіну вдалося почути, як Книготорговець обмовився, що найняв, найвідомішого на Сході вбивцю для якихось своїх цілей. Найманець відомий тим, що бере нову справу, лише завершивши попередню, репутація вбивці була занадто кривава.

Після того, як син повернувся в Агарію, Мріадр і побачив той страшний сон, що змінив не лише його життя, але й долю всього його роду. Ось, що він розповів Авраалу.

– Фортеця була вся у вогні. Я не знав, як мені рятуватися і що робити. Понівечені тіла заполонили вулиці Білокам'яного. Було багато болю і крові. Передсмертні крики жителів, змішувалися з тріумфуючими вигуками ворогів. Монастир був у вогні. Ченці кидали камені в невидимого ворога, розбирали завали. Прямо біля ніг Авраала, на купі каміння, лежало мертве тіло мого сина Есіна, а його дружина бігла по вулиці – в скривавленому одязі, божевільно регочучи на все горло.

Глава Братства визнав це віщим сном, і зажадав, щоб Мріадр покинув стіни Агарії. Есін розумів, що батько, будучи вже у похилому віці, не виживе в джунглях без допомоги і тижня. Кидати його на вірну загибель було б для нього ганебним вчинком, та і життя вдалині від селища, буде нестерпним без його дружини – Ліберти. Авраал заборонив їй покидати Монастир, оскільки вона була Оракулом Братства. Есін забрав з собою свою сестру Надішу, а також – прийняв рішення самостійно виховувати дочку Грету до її повноліття.

Дружина нового чоловіка знайде, але дочка не знайде нового батька ніколи. Рішення далося йому нелегко. Він шепотів про себе: "Ти воїн! Так і зараз візьми те, чого гідний, яка б не була ціна"! Зійтися з улюбленою жінкою і розлучитися – однаково не просто, але Есін попрощався з дружиною і пішов з Монастиря. Ліберта залишилася одна. Мріадр замість спокійної і гідної старості, яку він, безумовно, заслужив у боях і працях, зводив стіни їх нового житла-фортеці. Цей будинок став для них одночасно і свободою, і в'язницею.

Друзі ченці розуміли, наскільки важко доводиться цій сім'ї.

Дітар запропонував свою допомогу:

– В джунглях залишатися небезпечно, і я хочу забрати тебе в Агарію. Хоч на якийсь час, доки все проясниться.

– Ні – Похитав головою Есін. – Ти вже мене пробач, але про це не може бути і мови. Давайте відкладемо ці розмови на потім.

Агіас, сидячи за столом, показував веселі личка і смішив Грету, а Надіша спостерігала за ним із посмішкою. Дівчата здавалися такими щасливими. Небезпека не встигла затьмарити їхні життя. Грета, чарівне малятко з каштановим кучерявим волоссям і смарагдово – зеленими очима, із захопленням дивилася на Агіаса.

– Вона така схожа на Ліберту. – Видихнув Дітар, почавши нову тему розмови.

– Як вона зараз? – З цікавістю запитав молодий коваль.

– З нею все гаразд. А ти знаєш, що Агіас віддасть все, щоб зайняти місце Серафіма, щоб бути із твоєю сестрою?

Есін обернувся до Дітара і серйозним тоном заявив:

– Що з нього взяти. – Друзі продовжували вечеряти за великим столом. Їжа була дуже смачна, хоч і скромна. Трохи супу з гострими спеціями та миска зі свіжими перепічками. Есін знову вирішив почати розмову першим:

– Агіас, розкажи нам, будь добрий, чому ти досі без дружини? Чому?

Агіас відкинувся на спинку стільця, відставив піалу з їжею і почав свою розповідь.

– Чому я ще не одружений? Мій