Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Одну з таких кішок вели до клітки, але вона підійшла до Агіаса і стала тертися об його ногу.
– Повірити не можу, вона муркоче. Агарійский тигр нявкає. Присягаюся великим Ханоєм, якщо ми залишимося, то вона розпочне з нами грати. – Посміхнувся Дітар. – Аби в грі вона не забула, що ми, в порівнянні з нею – просто котенята!
Ченці знову занурилися в спогади. В неповні тринадцять років, Агіас проходив випробування страхом, про що свідчать шрами на його тілі. Будучи кандидатом в ченці, вночі він був кинутий на цвинтар Білокам'яного, з зав'язаними за спиною руками, він повинен був повзти по гострому камінню довгий шлях до селища, рятуючись від випущених з кліток диких тигрів. Агіас розумів, що запах крові від його ран дуже скоро притягне хижаків, і смерть не стане довго ходити навколо нього.
Здивована на ранок варта побачила, що він сидить біля воріт селища в оточенні декількох лютих тигрів, що зализують йому рани і охороняють від інших хижаків. Через короткий час йому обстригли волосся, і він був посвячений в ченці у храмі Великого Ханоя. Його головним завданням у Монастирі було приручення і виховання тигрів. Він бажав, щоб люди і такі дикі тварини, як тигри, могли жити разом і бути друзями. Тому зараз клітки для кішок були потрібні лише на перші кілька місяців, а то і тижнів.
Але раптова смерть батька змусила його життя змінитися. Він зайняв його місце у Монастирі і незабаром став одним з дванадцяти кантрі ченців Братства. Після цього в його житті з'явилися нові обов'язки.
Друзі переглянулися, кожен з них переживав біль втрат і знав, як це складно. Ченці пройшли вздовж кількох невеликих будинків і виявилися на центральній площі селища, біля ставка. На березі двоє кантрі ченців навчали хлопчиків бойовому мистецтву. На дні озера нерухомо лежали кілька дітей. До ноги кожного, був прив'язаний камінь, що не дозволяв спливати на поверхню. Кантрі вчителя стверджували, що діти можуть залишатися під водою до півгодини.
Здатність до такої тривалої затримки дихання, пояснюється збереженням у немовляти, народженого в воді, здатності до так званого анаеробного дихання, коли кисень потрапляє в кров не з повітря, а з поживних речовин, що накопичилися в середині організму. Одним з найбільш здібних до цього дітей – був Агіас. Ченці мали потужні знання про можливості тіла і прекрасно розуміли, як з немовляти виростити мало не надлюдину.
Хлопчаків загартовували, вчили володіти своїм тілом і почуттями. Без скарг виносити біль, холод, голод і по кілька днів перебувати без сну. Від них була потрібна блискавична реакція, володіння бойовими мистецтвами, вміння без промаху стріляти з лука, а головне – з презирством відноситися до смерті. При цьому кожен дорожив своїм життям, розуміючи, що воно належить Братству. В ченців був культ воїна. Кожен навчений чернець, коштував для Білокам'яного і Тигрового селищ тисячі ворожих життів.
Повержений чернець ніколи не просив пощади, а навпаки вимагав вбити себе. Воїн без руки або ноги знаходив собі застосування в тренувальному таборі, в дозорі або підмайстром. Той же, хто не міг цього зробити, просто зупиняв своє дихання. Це була вища відвага великих воїнів.
Ченці осягали знання управління думками і підсвідомістю, через техніку гіпнозу та навіювання. Виховання розраховувалося на те, щоб виробити слухняність, витривалість, фізичну силу і сміливість. Особлива увага зверталася на кмітливість і розум, адже обачливий воїн завжди виходив з бою переможцем.
Ченців, що пройшли таку школу, відправляли по всьому світу з різними завданнями, суті яких ніхто не мав права розголошувати навіть під страхом тортур і смерті. Кожна дитина, що пройшла навчання, ставала мудрим і сильним воїном.
Агіас згадав своє дитинство. Його навчання почалося в п'ять років з урочистої церемонії – він отримав від батька свій перший меч. На очах у ченців воїнів і жителів селища, тримаючи в лівій руці щит, сплетений з лозин, а в правій дерев'яний меч, він атакував опудало ворога. Завдаючи ударів, завжди треба бути прикритим і захищеним. В рвсі його рук зі щитом і мечем, виробилася повна узгодженість. Агіасу завжди подобалися саме бойові мистецтва.
Ченці захоплювалися його навичками і пророкували йому велике майбутнє, коли він освоїть самозахист без зброї.
Але не лише у володінні зброєю була сила воїна Братства. Велика увага приділялася розумовому розвитку. Дітей вчили читанню і писемності в спеціальних школах Білокам'яного. Кантрі ченці були уважними і досвідченими педагогами. Будь – які захоплення дітей заохочувалися і розвивалися надалі. На додаток, наставники могли розкрити в дитині ті таланти, які ні він сам, ні його батьки не помічали.
Щоб виховати в дітях хоробрість і увагу, їх відправляли з Тигрового до Білокам'яного йти пішки в будь – яку погоду, часто тільки в одному плащі, а іноді і босоніж. Озброєнням для них служила тільки палиця, якою ледве можна було відбитися від грифів або змій. Не кажучи, вже про дикого тигра. Проте, до часу цього випробування, підлітки вже були готовими воїнами і не боялися лісових хижаків.
Дітар і Агіас пройшли біля ченця, який розповідав дітям одну історію, і вони почули лише її частину:
– "Ад" – це лише скорочення від назви одного з міст Підземного Світу – великого міста Аркада. Де находиться, не лише відомий храм "Укладання Миру", а також і в'язниця. В ній, на страждання приречений, ув’язнений сам Сатанаель. Всім вигідно, щоб Сатана знаходився у в'язниці, але смерть його не вигідна нікому. Останнє, що було йому сказано: "Тобі категорично забороняється накладати на себе руки. Може пройти скільки завгодно років, але ми обов'язково повернемося за тобою". Від його імені здригаються. Від дружби з ним відхрещуються.
В нього ніколи не було спільників. Його голос може контролювати людей на відстані. Він завжди приймав рішення самостійно, як і діяв. При цьому ні сім'ї, ні якихось уподобаннь. Можливо причиною тому – спосіб життя воїна, а можливо, в його минулому сталася якась трагедія.
– Навряд чи нам всім вистачить місця в пеклі! – Сказав Агіас, подивившись на Дітара. – Нас, грішників вже стільки зібралося, що там вже точно буде затісно.
– Це одна з причин, чому треба прагнути потрапити до раю. – Потримав бесіду Дітар. – Там-то вже точно знайдеться містечко.
– Рай? –
