Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Досі Дітар знав лише одне – тренуватися і знищувати ворога, що наближається до селища. Знав, що Авраал зберігає таємницю, ціна якої – їх життя. Адже життя навіть одного ченця – цінувалося неймовірно дорого!

Бували випадки, коли люди припливали на цей берег озера для переговорів з батьками-настоятелями Братства, але вперше сюди переправився цілий загін солдатів, та ще й з розвідниками.

Що ж, нехай на допиті він і не був присутнім, але батько Авраал дав недвозначний наказ: знайти всі сліди перебування чужаків в радіусі двох – трьох днів шляху.

Щомиті йому на думку спадала нова думка, витісняючи попередню. Але найбільше його виводила з себе суперечність. І він прикладав масу зусиль, щоб розібратися з ними.

– Що, якби я не побачив агарійських грифів, або проігнорував їх? А якби на березі, було більше, ніж шістдесят індусів?

Йому треба було дізнатися нову інформацію, не наражаючи на небезпеку ні себе, ні братів. Емоції переповнювали хлопця. Індуси стали тими, хто вперше зміг перепливсти озеро без дозволу ченців. Ця подія могла означати тільки одне – вони повернуться знову.

Дітар, з трьома ченцями, наближався до шахти. Золота копальня, яка ховалася в густих джунглях, належала Братству. Вона приносила гарний прибуток і забезпечувала існування всього Монастиря. Дітар знав, де шукати друга. Агіас, будучи одним з дванадцяти кантрі ченців, не цурався чорної роботи нарівні з циганами, і ті ставилися до нього з повагою. Адже він, як ніхто інший, розумів тяжкість, небезпеку і відповідальність їх праці.

Агіас – високий широкоплечий і зеленоокий чернець, у чорній довгій мантії сидів на камені. Одним з прізвиськ Агіаса було "Провідник". Адже лише він знав всі лабіринти шахти, розроблені їм же. Монастир зберігав стільки золота, що воно дозволяло не лише протистояти свсіднім країнам, але і таємно ними керувати. Мешканці Білокам'яного завжди припускали, що якась таємниця криється в надрах шахт, але жоден не наважувався говорити про це вголос.

Не всім під силу така робота, навіть найвитриваліших і сміливіших, шахта могла швидко зробити слабкими, від обвалу або хвороби. Агіас з почуттям гордості і відповідальності, продовжував виконувати свою місію. Він підставив обличчя сонцю, після мороку і мерехтіння смолоскипа, переживаючи прекрасне відчуття людини, що наново народилася. На сьогодні він закінчив роботу в сирій землі і набрав повні груди свіжого повітря.

– Вже майже полудень. – Посміхнувся своєму другу Дітар.

Його душу наповнили спогади, як часто він звертався до Агіаса по допомогу, а той у свою чергу приймав Дітара, як брата. Останні тижні через турботи вони не бачилися, але хлопець знав, що Агіас буде радий зустрічі. Зазвичай вони обмінювалися короткими записками з новинами. Друзі очолювали селища і були схожі своєю діяльністю.

– Та від твоїх кроків земля трясеться і обсипається на глибині двадцяти ліктів! – Агіас посміхаючись, вітав друга. Він тільки вибрався з шахти з пристойним мішечком золота.

– Старію, брат. – Відбувався жартами Дітар. – Став товстим і важким, як китайський скупник краденого.

Робітники підходили, притискали руки до серця, на знак поваги до Дітара і його супутника. Агіас зробив всім знак, і цигани відразу відійшли на відстань, що дозволило командирам поговорити наодинці.

Для циганів здобич золота в шахті була звичайною роботою, а під захистом ченців вони завжди були в безпеці. Кожен вранці заходив в шахту з мішечком, де була їжа і питво, а коли він наповнювався золотом, його відносили до скарбниці. Чим швидше вони виконували свою роботу, тим швидше звільнялися. Таким було основне правило роботи. Ченці мудро розсудили, що одних і тих самих людей така робота або вб'є, або розбестить і змусить красти. Щоб цього не сталося, Братство наймало на кілька місяців по два-три десятки міцних і здорових чоловіків з табору циганів, готових до важкої праці, яка добре оплачувалася і дозволяла їм утримувати свої сім'ї в достатку. Під час роботи цигани жили в спеціальних бараках між Тигровим селищем і шахтою.

– Дітар, дуже радий тебе бачити, я вже чув, про сутичку з індусами. Шкода, що ти бився без мене.

– Батько Авраал вимагає ясності – як і чому чужаки виявилися тут. Впевнений, цигани більше нашого знають про це.

– І ось ще що, коли я вже підготував золото для циганського Барона, то пропоную йти до нього.

– Звичайно, вони можуть щось знати. Нам потрібно до Барона.

Агіас крикнув:

– Цигани! Що ви знаєте про індусів чужаків?

Ті, весь ранок пробули у шахті і точно нічого не знають, але відповіли, як люди, що знають таємницю, і що бажають продати її подорожче:

– Якщо ти такий розумний, це не означає, що ти кращий за інших.

Вперше за довгий час цигани були недостатньо шанобливі, і Агіаса це зачепило за живе.

– Забирайтеся! – Повторив він строго.

Дітар, сам будучи циганом, хотів було за них вступатися, але почувши сталь голосу, на мить сам злякався, що Агіас може віддати команду знищити робітників, що зарвалися. Ті також відчули невдоволення кантрі ченця. Перед ними сидів вже не напарник, а повелитель їх життів. Через хвилину жодного цигана в таборі вже не було, всі продовжили займатися роботою.

Дітар зробив спробу продовжити: – Давай все обговоримо по дорозі.

– Дітар, ти не був у таборі циганів з моменту нашої першої зустрічі, з першого дня нашої дружби. Не боїшся потривожити старі спогади?

– У кожної людини є своє минуле, і я не можу забувати про це. Тим більше, у мене є наказ Авраала.

– Добре. – Агіас закинув мішок на плечі. – А по дорозі навідаємося до Есіна. Якщо є поблизу ворог, то наш коваль може бути в небезпеці.

– Ще вранці, в Білокам'яному, я віддав наказ трьом ченцям охороняти Есіна, так що вони вже мають бути у нашого друга.

Вони вже прямували в бік Тигрового селища, звідки планували йти до озера. Обіднє сонце злегка підпікало, а легкий вітер надавав свіжість повітрю.

– Підемо, як раніше, вдвох? – Запитав Дітар, ухиляючись від гілок над дорогою. – Відпустимо охорону?

– Один чернець може багато, а двоє зможуть все!

Свого часу Агіас виконував багато різних завдань Братства. Після кожної перемоги в сутичці, він робив собі татуювання – крапку на правому зап'ястку. Тепер вони зливалися в дев'ять суцільних ліній навколо руки.

Перше, що ченці побачили, ввійшовши до селища – це клітини з тиграми. Кілька десятків тварин, незвичного для цих місць чорного забарвлення, були приведені ченцями з глибини