Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Пошуки Братства тибетських ченців – дуже складне завдання, яке ніхто ніколи не виконував.
Андрогін ловив на собі похмурі погляди найманців Калінги, солдати вже готові були при першій нагоді підняти бунт або розбігтися. Тільки страх перед командиром і джунглями стримував їх. Кожен вечір по кілька чоловік впадали в шаленство або сльозні ридання.
Шпигуни докладали Міланосу, молодшому братові Андрогіна, про смуту у військах армії індусів. Солдати не знали, навіщо вони вже кілька тижнів блукають джунглями передгір'їв, годуючи собою комах і кровожерних п'явок.
Андрогін думав про те, що сталося пару місяців назад. Від думок про рідні краї стискалося серце. Калінга була для нього всім, і він дуже любив свою країну. Будучи невеликою державою, вона не була для завойовників великою цінністю. Навпаки, всім було вигідно мати місце, де можна безкарно торгувати державними таємницями, гашишем, опіумом і прекрасними дівами.
Багато воєн обходили Калінгу стороною, надаючи їй мирно існувати і розвиватися. Умова була одна – пропускати крізь свою територію війська, надаючи їм продукти і спорядження, за дуже добрі гроші.
Переможці, повертаючись додому, залишали велику частину здобичі місцевим торгівцям і лихварям. Бранці, ставали легкою здобиччю работоргівців. В будь – якому випадку, жителі Калінги мали можливість на ці кошти утримувати, нехай невелику, але добре навчену армію найманців з різних країн.
І ось, в один із звичайних днів, коли місцева знать розважалася тим, що підбурювала на аренах людей і тигрів, прибув посланець свсідньої імперії. З принесеного ним листа, було зрозуміло, що над Калінгою нависла загроза, що виникла, немов з небуття. Небувалих розмірів армія насувалася на Калінгу з бажанням поглинути її. Армію очолює людина, що називає себе "Завойовником". Більше нічого не було відомо про нього і це вселяло ще більший страх.
Цей таємничий військовий командир відправив, написану кров'ю депешу, в якій говорилося, що незабаром, він правитиме всіма землями Азії і всіма народами, що живуть тут. В повідомленні пропонувалося схилити коліна перед новим правителем.
Коли всі вже переситилися видовищами, вином і розвагами, глава Калінги вирішив зібрати раду і обговорити подальші дії.
Ранок застав його за важкими роздумами.
– Цей "Завойовник" – не дрібний авантюрист, адже депешу прислали за всіма правилами. Це дуже шанований владика.
Цар Калінги не став кликати всіх підряд, щоб не сіяти паніку серед людей. До нього були запрошені лише кілька вельмож і начальники варти міста – два брати, та старший радник на ім'я Акурат. Він був кращим другом Андрогіна, і саме він ввів Міланоса в раду. Коли всі були в зборі, до зали прибув гонець.
– На Калінгу війною йде Ашока! – Чутки про його хитрість і військовий талант, вже давно ходять по ринкових площах столиці.
Після слів гінця, Цар подивився на своїх підлеглих, що означало – він чекає їх пропозицій. Першим виступив Акурат:
– Нам не виграти цю війну самостійно! – Заявив він. – По – перше, Калінга не встигне зібрати всю армію за такий короткий термін. По – друге, навіть якщо тягнути час переговорами і обманом, то ми нічого не виграємо. Наша армія поступається кількістю в рази і не готова протистояти такому ворогові. Найманці не стануть битися за безнадійну справу, а місцеві давно перетворилися з воїнів у вартових.
Цар мовчки кивав головою, знаходячись в роздумах. Після слів Акурата стало зрозуміло, що самостійно йому мауреїв не здолати, а віддати ‘’Завойовникові’’ країну означало втратити її назавжди!
– Говорити про безнадійність нашого положення мало. Треба шукати рішення і тому ви тут.
– Ашока не стане вести всю свою армію так далеко і, можливо його загрози так і залишаться загрозами. – Висловив припущення один з братів.
– Можливо! – Повторив Цар. – А можливо і ні. Ми не маємо права так ризикувати і залишити свій дім без захисту.
– За свій народ завжди треба битися. – Вставив своє слово Андрогін.
Люди в раді, відомі своєю незацікавленістю у війні, переглянулися кривими усмішками, це не вислизнуло ні від Андрогіна, ні від старшого радника.
– Є шанс розбивати армію Ашоки частинами. – Продовжив говорити воїн про ту перевагу, що дає їм знання території. – Кожне селище досить укріплене, щоб витримати напад невеликої армії. Так що, вклавши сили і засоби, можна перетворити їх на досить сильні фортеці. Ворогові буде не так легко втілити свої плани. Ну і, звичайно, маючи сильні зв'язки у злочинному світі декількох імперій, можна найняти вбивцю, другого, третього, – скільки знадобитися – і Ашока буде зупинений!
Нарешті, Цар почув ті слова, які чекав. Хоч одна людина готова йти в бій за свій дім. Андрогін продовжував свою промову:
– Необхідно лише прийняти правильне рішення – битися до кінця. Ми, існуємо вже багато років, і не можемо дозволити стерти нас з лиця землі та викреслити з історії. Додав впевненості правителеві і Міланос. Він запропонував вести переговори і, можливо, домовитися про зустріч з "Завойовником" , а поки почати збирати армію.
– А доки переговори тягнутимуть час, ми можемо відправитися на пошуки таємного Братства тибетських ченців. І зробити все, щоб вони погодилися битися за Калінгу. Це відразу дало б країні великий загін провідників, розвідників і добре навчених воїнів.
Після вислуханих аргументів, правитель прийняв рішення відправити Андрогіна і Міланоса на пошуки Братства, Акурату доручив зміцнення фортець, а братам – збір для цього необхідних коштів. На величезне незадоволення останніх, рахувати гроші, що поступають, розподіляти і контролювати їх використання, правитель вирішив особисто.
Зараз Андрогін сидів біля багаття і дивився на згасаюче вугілля. Тепер йому треба було терміново знайти і переконати ченців битися на його стороні. Часу на це практично не залишалося – величезний загін, блукаючи у джунглях, сильно порідшав, воїни пали духом. Лише дві речі мотивували солдатів і утримували їх від бунту. Це страх страти і бажання отримати обіцяну нагороду.
Розвідники не поверталися. Лише один загін, наштовхнувшись біля річки на десяток якихось темнолицих, зопалу перебив всіх їх, не залишивши нікого, кого можна було б допитати. Проте, там, де є десяток чоловіків, мають неподалік бути жінки та діти. А одже – табір.
І ось було виявлено велике укріплене селище. Армія гарячково готувалася до
