Ганнібал - Томас Харріс

Тепер, якщо всесвіт стиснеться, якщо час обернеться навспак і розбиті чашки наново склеяться, у цьому світі можна буде знайти місце для Міші. Найбільш гідне місце, яке знав доктор Лектер, — місце Старлінг. Якщо до цього дійде, якщо та мить повернеться, то крах Старлінг звільнить місце для Міші, чисте і яскраве, наче мідна ванночка на городі.

Розділ 74

Доктор Лектер припаркував свій пікап за квартал від Мерілендської лікарні милосердя й протер монети перед тим, як опустити їх у лічильник. У таку холодну погоду він одягнув стьобаний робочий комбінезон і, пам’ятаючи про камери відеоспостереження, натягнув кепку з довгим козирком, а тоді увійшов до лікарні через центральний вхід.

Останнього разу доктор Лектер був у Лікарні милосердя штату Меріленд п’ятнадцять років тому, але основний план приміщення, здається, не змінився. Місце, де він колись розпочав свою медичну практику, не викликало в нього жодних емоцій.

На верхніх поверхах, де діяла охоронна система, встигли зробити косметичний ремонт, але розташування кімнат має бути практично те саме, що й за часів його практики, якщо вірити кресленням Департаменту архітектури.

Перепустка відвідувача, взята в реєстратурі, дозволила йому потрапити на поверхи, де лежали пацієнти. Доктор Лектер ішов коридором і читав імена пацієнтів та лікарів на дверях палат. Це був післяопераційний блок, куди пацієнтів переводили з відділення інтенсивної терапії після хірургічного втручання на серці й мозку.

Якби ви побачили, як доктор Лектер походжає коридором, то могли б подумати, що він не вміє швидко читати. Він беззвучно ворушив губами й раз у раз почісував голову, мов дурненький. Потім він присів у залі очікування, звідки було видно коридор. Прочекав півтори години в компанії літніх жінок, що переповідали одна одній сімейні трагедії, витерпів випуск «Правильної ціни» по телебаченню. Врешті-решт він побачив того, на кого чекав, — хірурга, який ще не встиг перевдягти після операції зелений халат і робив обхід на самоті. Це мав бути… хірург прийшов провідати пацієнта… лікар Сільверман. Доктор Лектер підвівся й потягнувся. Підібрав зі столика біля дверей пошарпану газету й вийшов із зали очікування. Ще один пацієнт лікаря Сільвермана лежав за дві палати далі коридором. Доктор Лектер ковзнув усередину. У кімнаті стояв півморок, пацієнт, на щастя, спав, голова й частина обличчя були перемотані товстим шаром бинтів. На моніторі розмірено стрибав світний черв’ячок.

Доктор Лектер швидко скинув із себе теплий комбінезон, під яким виявився зелений операційний халат. Він натягнув бахіли, шапочку, маску та рукавички. Дістав із кишені білий пакет для сміття та розгорнув його.

Лікар Сільверман увійшов до палати, говорячи через плече з кимось у коридорі. Із ним медсестра? Ні.

Доктор Лектер підняв сміттєвий кошик і став перекладати його вміст у пакет, повернувшись спиною до дверей.

— Вибачте, лікарю, я зараз піду, не заважатиму, — сказав доктор Лектер.

— Усе гаразд, — відповів Сільверман, знімаючи з бильця ліжка канцелярський планшет. — Робіть, що маєте.

— Дякую, — мовив доктор Лектер і стукнув хірурга в потилицю маленьким шкіряним кийком (злегка поворухнув зап’ястям, не більше), обхопив його за груди, коли той став валитися долі. Завжди дивно спостерігати, як доктор Лектер піднімає людину. Враховуючи його габарити, він має бути сильним, мов мураха. Доктор Лектер заніс лікаря Сільвермана у ванну кімнату й стягнув йому штани. Посадовив лікаря Сільвермана на унітаз.

Хірург похилився вперед, звісив голову через коліна. Доктор Лектер на хвильку підняв тулуб, тільки щоб перевірити зіниці й зняти з зеленого операційного халата кілька посвідчень на кліпсах.

Він замінив бейджі лікаря на власну перепустку відвідувача, обернувши її зворотним боком. Стетоскоп хірурга він повісив собі на шию, наче модне боа, а хитромудрі хірургічні окуляри відправилися йому на голову. Шкіряний кийок ліг у рукав.

Тепер він був готовий проникнути в саме серце Милосердя.

У поводженні з наркотичними препаратами лікарня притримувалася суворих федеральних законів. На тих поверхах, де лежать пацієнти, шафи з наркотиками на медсестринському блокпості стоять під замком. Для того щоб їх відімкнути, потрібні два ключі, що зберігаються в чергової медсестри та її першої заступниці. Усі видачі ретельно записуються в журнал.

Операційні блоки мають найкращу систему безпеки в усій лікарні, і в кожен із них ліки для чергової операції потрапляють за кілька хвилин до появи пацієнта. Наркотичні речовини, які використовує анестезіолог, кладуть біля операційного стола в шафу, половина якої охолоджується, а друга половина зберігає кімнатну температуру.

Склад із наркотиками розташовується в окремому аптечному пункті біля передопераційної кімнати. Там є ціла низка препаратів, яких не знайдеш у загальному аптечному пункті на першому поверсі, як-от потужні заспокійливі та екзотичні речовини з гіпнотично-седативним ефектом, що уможливлюють операції на відкритому серці й мозку, під час яких пацієнт лишається при тямі й може реагувати на дії хірурга.

Протягом робочих годин в аптечному пункті завжди хтось є, і шафи не замикаються, поки в кімнаті присутній фармацевт.

Коли під час операції на серці трапляються критичні ситуації, немає часу возитися з ключами. Доктор Лектер, не знімаючи маски, штовхнув двостулкові двері до операційного відділення.

У спробі якось пожвавити атмосферу операційний блок пофарбували в дику суміш яскравих кольорів, які могли б розізлити навіть пацієнтів при смерті. Кілька лікарів перед доктором Лектером розписалися в журналі біля стійки й пішли до передопераційної. Доктор Лектер узяв журнал реєстрацій і поводив над ним ручкою, не лишивши на папері слідів.

Згідно з заявленим графіком, за двадцять хвилин у блоці «Б» мала розпочатися операція з видалення пухлини мозку, перша за день. У передопераційній Лектер стягнув рукавички, поклав їх у кишеню, ретельно вимив руки аж по лікті, висушив, посипав тальком і знов одягнув рукавички. Тепер — у коридор. Аптечний пункт має бути за наступними дверима праворуч. Ні. На дверях, пофарбованих в абрикосовий колір, висіла табличка «АВАРІЙНІ ГЕНЕРАТОРИ», а далі були двійчасті двері, що вели до блоку «Б». Поруч із Лектером зупинилася якась медсестра.

— Доброго ранку, лікарю.

Доктор Лектер кашлянув у маску й пробурмотів привітання. Продовжуючи бурмотіти, він повернув назад до передопераційної, наче щось там забув. Медсестра трохи постояла, дивлячись йому вслід, а потім пройшла в операційну. Доктор Лектер зняв рукавички й жбурнув їх у сміттєвий кошик. Ніхто не звертав на нього увагу. Він узяв нову пару рукавичок. Його