Злий - Леопольд Тірманд
Вони вийшли з контори й зійшли залізними сходами в куток гаража, де темнів силует гарної обтічної машини. Вільга повернув вимикач, і в кутках стін спалахнуло кілька лампочок. В очах лікаря блиснула пожадливість. Він довго ходив навколо оливкового кузова, що виблискував чудовим лаком, де-не-де, правда, трохи подряпаним, але навіть не торкнувся пальцем ручки дверцят. Несподівано він зупинився біля Вільги й, не відриваючи очей від машини, спитав:
— Скільки?
Шістдесят, — відповів Вільга, запалюючи цигарку.
Лікар негайно витяг свій портсигар і припалив у Вільги.
— Навіть недорого. Але не для мене.
— Чому ж, чому? — стривожено шарпнувся Метеор. — Занадто гарна, — сухо відповів лікар.
Вільга посміхнувся з розумінням.
— Можна зробити, — поінформував він діловим тоном.
— Не розумію, — сухо кинув лікар.
— Зараз я поясню, пане докторе, — Метеор узяв Дзідзяшевського під руку. — Додасте ще вісім, ну, скажімо, ще хоча б тільки п'ять тисяч і матимете машину-мрію, таку, як вам потрібно.
— Не розумію, — повторив лікар з обережною впертістю.
Вільга підвів на нього свої збляклі очі.
— Мені подобається, що ви автомобіліст, докторе. Бачу, як ви дивитесь на машину. Люблю автомобілістів. За п'ять тисяч все буде в порядку.
— Не розумію, — втретє повторив лікар.
— Бачите, пане докторе… — тоном терпеливого педагога почав Метеор. — Ви — вславлений гінеколог, якого скрізь цінують у Варшаві. Ви легко заробляєте свої тридцять тисяч на місяць, правда ж? Це дозволяє вам різними способами полегшувати своє життя, що, скажемо правду, цілком неможливо для яких-небудь референтів у звичайних міністерствах. Хіба ні?
— Не люблю дурних жартів, — похмуро відповів лікар. — Про те, скільки я заробляю, можете довідатись з відомості на зарплатню в поліклініці, де я працюю.
— Добре, добре, — поблажливо перебив Метеор. — Ми серед пристойних людей, пане докторе. Чуєш ти його, Алюсю! — фамільярно звернувся він до Вільги. — Дзідзяшевський, гінеколог, золота ручка, людина, яку обожнюють панночки з добрих родин, живе із зарплатні, яку одержує в поліклініці… Треба написати про це листа й надіслати до «Шпильок». Найкращий дотеп тижня, ні?
— Заткнися, Метеоре, — без усміху порадив Вільга. — Пане докторе, — чемно звернувся він до Дзідзяшевського, — я вас розумію. Ця машина не підходить вам, тому що певні злостиві й причіпливі установи, ну, скажемо, такі, як фінансовий відділ, котрий існує виключно для того, аби утруднювати життя людям, повним творчої ініціативи й розмаху думок, — отож ці установи можуть зробити зовсім недоречні висновки з факту придбання вами такої чудової машини. Але на це є способи. Ви, як автомобіліст, знаєте, що саме найцінніше в машині. Отож досить буде вжити певних косметичних заходів до цього «Гумбера», і він, не втративши нічого із своєї цінності, набуде такого вигляду, що агенти податкового відділу ронитимуть сльози співчуття, ледве його побачать. Це коштуватиме п'ять тисяч.
Лікар глибоко замислився, що тривало кілька секунд, потім заявив:
— П'ятдесят п'ять разом з косметикою, згода?
— Що ви, пане? — брутально шарпнувся Метеор.
— Шістдесят, — коротко повторив Вільга.
— Не будемо сперечатися за якісь п'ять тисяч, — сухо зазначив лікар. — Згода.
— На коли це вам зробити, пане? — з холодною купецькою чемністю спитав Вільга.
— Алюсю! — метушився Метеор. — Що ти виробляєш? Така машина!
— Будь ласка — ще на цьому тижні, — байдуже промовив доктор. — Тільки я не можу переказати вам гроші на ваш рахунок. Дістанете готівкою, добре? Чи не завдасть труднощів вашій бухгалтерії така операція?
— Труднощі невеликі, — так само чемно відповів Вільга. — Якось залагодимо.
— Бо, знаєте, панове, — лікар несподівано став балакучий, — стільки клопоту з цими грішми… Ви знали Легабецького? — звернувся він до Метеора.
— Легаху? — з недбалою щирістю кинув Метеор. — Ще б пак не знав! Старий кореш. Ходили до війни в одну школу. Дістали разом атестат зрілості на початку окупації. Що з ним? Знаю, що він грошовитий, як мало хто. У нього завжди була голова на всякі справи, і до того ж неабиякий фарт!
— Уявіть собі, пане, — вскочив. Принаймні на кілька років. Все через гроші.
— Як це? — здивувався Метеор. — Адже Легаха — це визнана державою приватна ініціатива. Підприємець у рамках всіх статутів, патентів і правил.
— Ніби й так, — відповів лікар, — але його занапастили гроші, чи швидше, надмірна їх кількість. Легабецький почав свою кар'єру зараз же після війни — виробляв зубний порошок. Це досить нескладний виробничий процес. Досить, як відомо, мати певну кількість крейди, щоб стати фабрикантом у великому масштабі. Ми знаємо також, що тоді власті мали свої власні, досить серйозні турботи й не надавали особливої ваги проблемам, зв'язаним з виробництвом зубного порошку. Але деякі досягнення Легабецького здалися все-таки властям настільки підозрілими, що одного дня з'явилося до цього піонера гігієни кілька панів, ще у військових, вицвілих від сонця мундирах, і конфіскували у нього всі запаси сировини; виявилося, що це навіть не крейда, а якийсь набагато дешевший мінерал. Відвідувачі ці мали якусь справу й до самого Легабецького, але не застали його вдома, бо він саме виїхав приєднувати до батьківщини й колонізувати визволені землі. Коли він знову з'явився у Варшаві, — то був уже видатним економічним діячем і навіть членом демократичної партії. Легабецький мав невеличку фабричку, де працювало п'ятдесят робітників, згідно з нормами, дозволеними для приватної ініціативи. З їх допомогою Легабецький продукував якусь важливу частину якогось важливого апарата, гідравлічного чи вимірного. Він казав мені, що цей апарат складається із семи важливих частин — і кожну таку частину роблять на окремій фабриці, де працює колектив з п'ятдесяти робітників. Він лише ніколи не казав мені одного, а саме, що всі ці сім фабрик підпільно належать йому, і до того ж ще й восьма, де монтують оті частини в одне важливе ціле. Таким чином у нього працювало чотириста робітників і ще сім офіціальних, хоча й фіктивних власників оцих промислових закладів. Голова, що? Треба мати голову, щоб у наших умовах сконструювати такий концерн, правда ж? І посковзнувся на дурній монеті. Уявіть собі, він стільки її насмоктав, що
