Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой
— Цілком. Дякую, — відповів Бад, помахавши Брюнінґу та Карлайслу.
Жінка пішла; Бад продивився принесений нею аркуш, два імені зі списку було обведено олівцем: Джейн (Пір’їнка) Ройко та Сінтія (Грішна Сінді) Бенавідес. Останні відомі адреси та точки зйому: помешкання на Пойнсеттії та Юцці, коктейль-бари неподалік.
Підійшли помічники від Дадлі.
— Маємо два імені, — сказав Бад. — Перевірите?
— Усе це прочісування випадкових контактів — такий безперспективняк, — зітхнув Карлайсл. — Я стопудово впевнений, що це ті нігери.
— Дадлі каже зробити — ми робимо, — нагадав йому Брюнінґ, беручи папірець.
Бад кинув погляд на їхні краватки — п’ятеро жмурів на двох. Гладкий Брюнінґ та дохляк Карлайсл у якийсь дивний спосіб примудрялися бути схожими, як близнюки.
— Ну, то робіть.
Біля «Кошерного Ейба» місця для парковки не виявилося, Бадові довелося об’їхати будівлю з іншого боку. Там стояв «шевроле» Діка із заваленими порожніми пляшками сидіннями: ось і перше порушення правил умовного звільнення. Бад знайшов вільне місце, підійшов до закладу й зазирнув у вікно: Стенс потягував кошерне винце «Манішевітц» і базікав із трьома колишніми головорізами: Лі Ваксом, Собачником Перкінсом та Джонні Стомпом. За стійкою, запихаючись, щось швидко жував схожий на лягавого мужик: вкусить, а очима стріляє то на компанію затятих бандюганів, то на годинник. Розізлившись на себе за те, що досі не годен перестати панькатися зі Стенсом, Бад повернувся назад, у відділок «Голлівуд».
Там на нього вже чекали Брюнінґ та дві схожі на проституток бабеги, що реготали з чогось у кімнаті для затриманих. Бад постукав у скло і Брюнінґ вийшов до нього.
— Хто є хто? — спитав Бад.
— Білявка — Пір’їнка Ройко. Слухай, а ти чув той прикол про слона з великим членом?
— Що ти їм сказав?
— Сказав, що це просте перевіряння інформації про Дюка Кеткарта. Вони вже прочитали про його загибель в газетах, тому не дуже здивувалися. Баде, послухай мене, це точно ті чорномазі. Їм все рівно кранти за ту мексикашку-сучку, але Дадлі влаштував цю тяганину, тому що на нього тисне Паркер, якому потрібна показова справа, а ще й цей вилупок Екслі їм у вуха заливає…
Бад ткнув твердими пальцями йому в грудну клітку.
— Інес Сото — не сучка, і не зрозуміло до кінця, чи в «Нічній сові» бійню влаштували ці чорномазі. Так що, будь такий ласкавий, бери Карлайсла і виконуйте свою роботу.
Брюнінґ вклонився — і зник геть з очей, поправляючи на ходу сорочку. Бад увійшов до кімнати. Вигляд у шльондр був хріновий: пергідрольна білявка і фарбована хною руда, на вже немолодих пиках — занадто яскравий макіяж.
— Отже, ранкові газети ви читали? — спитав Бад
— Ага, — відповіла Пір’їнка Ройко. — Бідний Дюк.
— Щось не схоже, аби вас це по-справжньому засмутило.
— Дюкі — він і є Дюкі. Платив копійку ламану, але принаймні не бив. Він обожнював бургери із чилі, а в «Нічній сові» їх готують просто шикарно. Ото, вважай, чилібургерів і обжерся. Земля пухом Дюкові.
— То значить, дівчата, ви вірите, що це було пограбування, як у газетах написали?
Сінді Бенавідес закивала.
— Звичайно, — відповіла Пір’їнка. — А що ж, як не пограбування. Тобто ви гадаєте, тут щось інше?
— Можливо. А як щодо ворогів? Були вороги у Дюкі?
— Ні, Дюкі був такий Дюкі…
— Скількох дівчат він тримав?
— Лише ми під ним ходили. Залишки, так би мовити, колишньої розкоші.
— Я чув, колись в нього було цілих дев’ять. Що сталося? Конкуренти свиню підклали?
— Містере, Дюкі був слабак і мрійник. Сам любив молоденьких, ну і кришувати також хотів молоденьких. А молодим швидко стає нудно, і вони тікають далі вдачі шукати, якщо повідок послабити. Так от, Дюкі з мужиками міг жорстко, а з дівчатами — ні. То всі й розбіглися. Земля йому пухом.
— Тоді Дюкі мусив іще щось робити. На двох дівчатах багато капусти не накосиш.
Пір’їнка взялася колупати лак на нігтях.
