Мовчання ягнят - Томас Харріс

провела в неволі. Вона знала, що милася двічі, – останнього разу вона підвелася до світла з наміром показати йому своє тіло, через сліпуче світло не певна, чи він узагалі дивився вниз. Оголена Кетрін Бейкер Мартін спричиняла справжній фурор – півтори дівчини вздовж і впоперек, і вона про це знала. Вона хотіла, щоб він побачив. Вона хотіла вибратися з ями. Близько, щоб трахатись, то близько, щоб битись, – тихо повторювала вона сама до себе, поки милася. Їла вона дуже небагато й розуміла, що краще з цим розібратися, поки в неї є сили. Вона знала, що буде битися. Вона знала, що вміє битися. Може, краще спершу його затрахати, трахатися з ним, поки він більше не зможе, виснажити його? Вона знала, що коли їй вдасться закинути ноги йому на шию, то вона за півтори секунди відправить його на небеса. Чи зможу я? Ще й як зможу, чорт забирай. Яйця й очі, яйця й очі, яйцяйочі. Але згори не долинуло ані звуку, поки вона закінчувала митися та вдягала чистий комбінезон. Жодної відповіді на її пропозиції, поки, гойдаючись на тоненькій мотузці, піднімалось умивальне відро та опускалося помийне.

Тепер, години по тому, вона чекала й слухала швацьку машинку. Вона не гукала до нього. Згодом, може, за тисячу подихів, вона почула, як він піднімається сходами, розмовляє з песиком, говорить щось, «…снідаємо, коли я повернуся». Він не вимкнув у підвалі світло. Таке інколи траплялося.

Кігтики й кроки по кухонній підлозі нагорі. Собаче скавучання. Кетрін вирішила, що її полонитель збирається йти. Інколи він ішов із дому надовго.

Минали подихи. Песик бігав нагорі по кухні, скавучав, торохтів чимось по підлозі, ляскав чимось об підлогу, може, своєю мискою. Шкрябання, шкрябання там, угорі. І знову гавкання, короткий пронизливий дзявкіт, цього разу не такий виразний, як коли собака ходила вгорі на кухні. Бо песика на кухні не було. Він прочинив носом двері й спустився в підвал ловити мишей, як уже робив раніше, коли хазяїна не було вдома.

Унизу, в темряві, Кетрін Бейкер Мартін намацала щось під матрацом. Вона знайшла курячу кісточку й понюхала її. Важко було втриматись і не доїсти маленькі пасма м’яса, не обсмоктати кістку дочиста. Кетрін поклала її до рота, щоб зігріти. Потім устала, погойдуючись у запаморочливій темряві. З нею в глибокій ямі не було нічого – тільки матрац, комбінезон, у який вона була вдягнена, та пластикове помийне відро з тонкою бавовняною мотузкою, що тяглася вгору, до блідого жовтого світла.

Вона все обдумала під час пауз, коли могла думати. Кетрін потяглася вгору, наскільки змогла, і вхопилася за мотузку. Як краще – смикнути чи потягти? Вона розмірковувала над цим протягом тисячі подихів. Краще поволі тягнути.

Бавовняна мотузка напнулася більше, ніж вона того очікувала. Кетрін схопилася ще вище, якомога вище, й почала розгойдувати нитку з боку в бік, сподіваючись, що вона обтріпалася в тому місці, де проходив дерев’яний окрайок колодязя. Вона матляла, поки не заболіло плече. Потягла, мотузка напнулась, а тоді зупинилася, більше не напиналась. Будь ласка, обірвись якомога вище. Раз, і мотузка впала, опустилася мотками на обличчя Кетрін.

Вона присіла на підлогу, мотузка звисала з плечей і голови, з отвору високо вгорі надходило замало світла, щоб роздивитися ту нитку, що звалилася на неї. Кетрін не знала, чи довга їй дісталася мотузка. Треба не заплутати. Вона обережно виклала її на підлозі, міряючи довжину ліктями. Нарахувала чотирнадцять ліктів. Мотузка обірвалася біля самого краю колодязя.

Кетрін надійно прив’язала курячу кістку з недоїденими шматочками м’яса до мотузки там, де вона була почеплена за ручку відра.

Тепер до найважчого. Працюй обережно.

Вона перебувала в штормовому настрої. Вона мала сама про себе подбати, наче пливла на маленькому човні крізь шторм.

Вона прив’язала обірваний кінець мотузки до зап’ястка, затягла вузол зубами.

Кетрін відійшла якомога далі від купи мотузки. Тримаючи відро за ручку, вона крутнула його широким колом і підкинула прямо вгору, до диска блідого світла над головою. Пластикове відро не влучило в прочинену ляду, вдарилось об внутрішній бік кришки й упало вниз, поціливши Кетрін в обличчя та плече. Песик загавкав голосніше.

Не поспішаючи, вона розплутала мотузку та підкинула відро знову, потім знову. На третій раз відро вдарило її по зламаному пальцю, коли впало, і Кетрін довелося притулитися до похилої стіни та дихати, доки не минула нудота. З четвертої спроби відро також упало на неї, а з п’ятої – ні. Воно лишилося нагорі. Відро лежало десь на дерев’яній заслоні колодязя біля прочиненої ляди. Чи далеко? Обережніше. Кетрін легенько потягла. Вона смикнула мотузку, щоб почути стукіт відра по дереву над головою.

Песик загавкав іще голосніше.

Треба зуміти не стягти відро за край отвору, а підсунути його впритул. Кетрін підсунула його впритул.

Маленька собачка серед манекенів і дзеркал у сусідній кімнаті підвалу. Принюхується до ниток і клаптиків під швацькою машинкою. Тикає носом у великий чорний гардероб. Позирає в інший кінець підвалу, звідки лунають звуки. Кидається в темний простір, щоб дзявкнути, відстрибує назад.

А тепер – голос, що приглушено відлунює підвалом:

– Золотце-е-е-е.

Песик загавкав і підстрибнув. Маленьке жирне тіло драгліло від дзявкоту.

Тепер – звук, наче хтось цямкає мокрими губами.

Собачка поглянула вгору, де кухня, але звук долинав не звідти.

Чавкання, наче хтось їсть.

– Ану, Золотце. Ану, Любасику.

Крадькома, нашорошивши вуха, собака рушила в темряву.

Цьом-цьом.

– Ану, Солодусічко, ану, Золотце.

Пудель чув запах курячої кістки, прив’язаної до ручки відра. Він зашкрібся об стінку колодязя й заскиглив.

Чавк-чавк-чавк.

Маленький пудель стрибнув на дерев’яну ляду колодязя. Джерело запаху було там, між відром і діркою. Песик гавкнув на відро, нерішуче заскавчав. Куряча кісточка легенько гойднулася.

Пудель припав до землі, поклавши носа між передніми лапами, задок стирчав у повітрі, хвіст навіжено метелявся. Він двічі дзявкнув і кинувся на кістку, вхопившись у неї зубами. Здавалося, що відро намагається відібрати в песика курятину. Пудель загарчав на відро, але не відпустив і переступив за ручку, міцно стискаючи кістку в зубах. Раптом відро штовхнуло пуделя, збило з ніг, потягло, собака спробував підвестися, але відро штовхнуло знов, песик почав боротися з ним, задні лапи зісковзнули в дірку, кігтики несамовито зашкреблися по дереву, відро нахилилося й зависло над діркою разом із собачим задком, а тоді песик вирвався, відро впало за край і полетіло вниз, пропало вкупі з курячою кісткою. Пудель розлючено загавкав у діру, дзявкотіння прокотилося вниз колодязем. Потім собачка замовкла й нашорошила вухо