Мовчання ягнят - Томас Харріс
Він був здатний упоратися з проблемами, які виникали під час обробки матеріалу, завдяки практиці він набув майже ідеальних навичок.
Лишалися важкі структурні проблеми, але він мав особливу, високу кваліфікацію, щоб їх розв’язувати.
Двері робочої кімнати прочинилися в підвальний коридор, який вів до старої ванни, де містер Ґамб зберігав свої підйомні механізми й хронометр, а потім – до ательє та неосяжного чорного лабіринту, що пролягав далі.
Він відчинив двері до ательє, і звідти полилося сліпуче сяйво – прожектори та лампи розжарювання, налаштовані на спектр денного світла, прикріплені до сволоків під стелею. На подіумі з мореного дуба позували манекени. Усі вони були частково вдягнені, деякі – в шкіру, інші – в муслінові зразки, викроєні під шкіряне вбрання. Вісім манекенів подвоювались у двох дзеркальних стінах – то були хороші, суцільні дзеркала, а не плитки. На туалетному столику стояла косметика, кілька підставок під перуки й самі перуки. То було найсвітліше у світі ательє, з білого й вибіленого дуба.
На манекенах висіли незавершені костюми, що їх він шив на замовлення, переважно копії ефектного вбрання від Армані з тонкої чорної шкіри кабрета[181], з плісуваннями й воланами, гострими плечима та нагрудниками.
Уздовж третьої стіни стояли великий робочий стіл, дві промислові швацькі машинки, два швацькі муляжі та один кравецький, виготовлений за розмірами торса самого Джейма Ґамба.
Попід четвертою стіною розташувався величезний чорний гардероб, покритий китайським лаком, що здіймався на вісім футів[182] угору до самої стелі й царював у цій світлій кімнаті. Старий гардероб, візерунки на ньому зблякли. Кілька золотистих лусочок лишилося на тому місці, де був дракон з білими, ясними очима, які досі витріщалися з малюнка, а далі – червоний язик іншого дракона, чиє тіло вже встигло потьмяніти. Лак під зображенням уцілів, хоча й потріскався.
Гардероб, гігантський і глибокий, не мав нічого спільного з роботою на замовлення. У ньому зберігалися муляжі та плічки з Особливими Речами, і двері його були зачинені.
Собачка стрибнула від миски з водою, що стояла в кутку, та вляглася між ногами одного з манекенів, не спускаючи очей з містера Ґамба.
Він працював над шкіряною курткою. Треба було її закінчити – йому хотілося позбутися всього зайвого, але наразі Ґамба опанували творчі поривання, до того ж його власний мусліновий зразок здавався недосконалим.
Швацька майстерність містера Ґамба стала набагато кращою порівняно з уміннями, яких його ще в юності навчили в Каліфорнійському виправному відомстві, але тепер перед ним постав справжній виклик. Навіть праця з ніжною шкірою кабрета не зможе підготувати тебе до такої тонкої роботи.
У нього були два муслінові зразки, схожі на білі жилети, один – точно за формами його тіла, а другий він зробив за вимірами, які зняв із Кетрін Бейкер Мартін, поки та була не при тямі. Коли він надягнув менший зразок на свій кравецький муляж, то проблема стала очевидною. Кетрін була великою дівчиною, напрочуд пропорційною, але не такою великою, як містер Ґамб, та й близько не такою широкою в спині.
В ідеалі він хотів отримати безшовне вбрання. Але це було неможливо. Проте він чітко вирішив, що в передній частині ліфа не має бути жодного шва чи шраму. Це означало, що всі корекції по фігурі треба робити на спині. Дуже складно. Він уже відкинув перший мусліновий зразок і розпочав усе наново. Якщо шкіру трохи розтягти, то можна обійтися двома виточками під пахвами – не французькими, а вертикальними вставними виточками, верхівками вниз. Ще дві виточки приталення – також на спині, там, де нирки. Він уже звик шити з мінімальним напуском.
Його міркування йшли від візуального аспекту до тактильного, бо ж не слід було виключати, що привабливу людину захочеться обійняти.
Містер Ґамб легенько притрусив долоні тальком і схопив кравецький муляж власного тіла в природні, невимушені обійми.
– Поцілуй мене, – грайливо сказав він порожньому простору, де мала бути голова. – Та не ти, дурненька, – кинув він собачці, коли вона нашорошила вуха.
Ґамб погладив муляж по спині, куди природним чином лягала його рука. Потім він обійшов манекен, щоб поглянути на сліди від тальку. Нікому б не хотілося намацати шви. Проте в обіймах долоні стають хлист-навхлист по спині. А ще, подумалося йому, людські руки призвичаїлися до центральної лінії, що пролягає вздовж хребта. Це місце буде не таким помітним на тлі загальної асиметрії наших тіл. Отож, шви на плечах не розглядаються в жодному разі. Центральна виточка вгорі – ось вирішення проблеми, верхівка – трохи вище за середину лопаток. Тим самим швом можна прикріпити до підкладки цупку кокетку, для надійності. Лайкрові вставки під планками по обидва боки (треба не забути купити лайкру) і текстильна липучка під планкою праворуч. Йому пригадалися надзвичайні вечірні вбрання від Чарльза Джеймса[183], в яких асиметричні шви були ідеально гладенькими.
Виточку позаду затулятиме волосся, те, яке він невдовзі матиме.
Містер Ґамб стяг мусліновий зразок із кравецького муляжу та взявся до роботи.
Швацька машинка була старою й високоякісною – вишукано оздоблена ножна машинка, яку років сорок тому переобладнали на електричну. На рукаві машинки виднівся згорток, намальований сусальним золотом, зі словами: «Я ніколи не втомлююсь, я служу». Ножний важіль і досі працював, і Ґамб запускав ним машинку щоразу, як робив новий шов. Коли стібки вимагали особливої уваги, він працював голими ногами, обережно розгойдуючи педаль м’ясистою стопою, хапаючись за край пальцями з пофарбованими нігтями, щоб не настрочити зайвого. Деякий час чувся тільки шум швацької машинки, хропіння маленької собачки та сичання парових труб у теплому підвалі.
Закінчивши вшивати виточки на мусліновому зразку, він приміряв його перед дзеркалом. Песик стежив за ним із кутка, нахиливши голову набік.
Треба трохи розширити під пахвами. Ще лишалося кілька питань з обшиванням і клейким флізеліном. Попри те, вбрання було гарне. Таке м’яке, еластичне, пружне. Він уже бачив, як підстрибує на драбині водної гірки – так прудко, як йому заманеться.
Містер Ґамб погрався з освітленням і перуками для більшого драматизму,
